«Просто привиділось, нерви не в порядку», — вирішив Іштван. Перед будинком 48 зупинився, потім зайшов у парадні двері, але не піднявся нагору. Двірник саме підмітав площадку перед сходами. Іштван дав йому форинт і попросив викликати Естер.
Незабаром у під'їзді почулись квапливі кроки, потім хтось раптово зупинився. Поки Іштван оглянувся, вже нікого не було. Іштван виглянув за двері. Вулиця була безлюдна, тільки шумів, як і раніше, дощ.
Через кілька хвилин з'явилась Естер. Від хвилювання її обличчя пашіло, в очах горіла тривога. Іштван поспішив їй назустріч.
— Не сердишся, що потурбував? — спитав він дівчину.
— Що сталось, Іштване? Два дні про тебе не чути…
— Ти не зайнята? Зможеш приділити мені трохи часу?!
— Звичайно, — сказала дівчина і взяла хлопця за руку. — Ходімо до нас.
— Ні, краще посидьмо десь, — запропонував юнак.
— Як хочеш. Але в такому разі я візьму парасолю. До того ж і грошей не маю при собі.
— У мене є, — сказав Іштван.
Естер побігла нагору. Хлопець, зайнятий невеселими гумками, проходжувався у під'їзді.
— Ось і я, — почув він голос дівчини. — Куди підемо?
— Є тут поблизу якесь тихе кафе? — спитав Іштван.
— Ходімо в «Стару Флоренцію», це затишний куточок.
І вони пішли.
— Іди ближче під парасолю. Дозволяю тобі взяти мене під руку, — сказала Естер, привітно всміхнувшись.
Іштвана не треба було умовляти. Він став під парасолю, взявши її з рук дівчини.
— Візьми ти мене під руку. — Естер погодилась і пригорнулася ближче до хлопця. Крізь плащ вона відчувала його мускулясту руку.
— Ну, а тепер розповідай, — мовила тихо.
— Не знаю навіть, що сказати. Так дивно: вдома я вже не міг далі терпіти самотності, вирішив будь-що побачитись з тобою. Сам не знаю чому. А тепер неспроможний говорити. Що за диво?
Вони ступали обережно, обминаючи калюжі. Естер схвильовано спитала:
— Іштване, що з тобою сталося?.. Сестра говорила, то ти приходив.
Іштван притиснув до себе руку дівчини.
— Недобрі речі трапились зі мною, — сказав він. Потім трохи плутано розповів усе, що було на душі. Згадав навіть про Єву Шоні. Естер уважно слухала його.
Іштван саме закінчив свою розповідь, коли вони підійшли до кафе. Людей там було мало. Естер з Іштваном сіли за столик біля вікна. Хлопець замовив дві чашки кави.
Естер похмуро мовчала. Випадок з Євою був їй неприємний.
— Скажи, — озвалася вона нерішуче, — тобі сподобалася та блондинка?
Хлопець маленькими ковтками пив свою каву. «Як усе це їй пояснити?» — думав він.
— Чесно кажучи, я спантеличений, — відповів він нарешті. — Досі в моєму житті не було ніяких пригод. Я був зайнятий тільки навчанням. — Іштван глянув на дівчину. Його блакитні очі блищали, наче дзеркальна гладінь чистого озера. — Ти, Естер, для мене як сестра Якась внутрішня сила спонукує мене бути одвертим. Гадаю, що ти зрозумієш мене. Зваж сама, яке моє становище. Воно безнадійне. З того, що я випадково почув у Голубів, зрозумів: лікарем мені не бути. Досі я по суті не жив, не знав ніяких утіх, відмовлявся від усього — від танців, жінок, вина. Це навіть не точно сказано — відмовлявся: у мене просто ніколи й не виникало бажання потанцювати чи випити. А тепер… Тепер я хочу повеселитися. Час є… Може, вип'ємо щось?
— У тебе так багато грошей?
— Не все одно? Є чи нема, для мене це вже не має значення. Каллош зробив своє діло. Лікарем мені не бути. — Він помовчав, потім, кепкуючи з самого себе, додав — Зрештою, люба Естер, мені треба звикати до випивки. Бо в мене одна дорога: стати носильником чи вантажником. А там без цього не обійдешся.
— Іштване, ти збожеволів! Невже ти такий слабий? Так легко відмовитись од боротьби!
— Люба Естер! Благаю тебе, не проводь зі мною політнавчання! Мені наперед відомо, що ти хочеш сказати
— Що саме? — спитала дівчина.
— Те, про що я вже тисячу разів сперечався сам з собою. Я міркував так: «Слухай, друже! Правда на твоєму боці. Якщо ти впевнений у цьому, то бийся за правду зубами і кігтями, будь до кінця чесним, інакше потрапиш у багно… Чесному і біду перебути легше» Так? — зло всміхаючись, запитав Іштван. — Це ти хотіла сказати?
— Приблизно це, — сказала дівчина. — І ще б я додала: коли я знаю про себе, що людина я чесна, то думка інших не має великого значення.
— Але справа в тому, Естер, що людина не може жити в суспільстві диваком. Бо коли я нехтуватиму думкою громадськості, то неодмінно буду білою вороною. І тоді мені не уникнути конфлікту з людьми. А жити так неможливо.
— Що ж ти думаєш робити?