— Виходить, що й з Вільдманом покінчив він, — зауважив підполковник.
— Так, — погодився старший лейтенант. — Але за що?
— Тут може бути безліч причин, — сказав підполковник. — Може, він шантажував його. Можливо, Вільдман погано працював. Але не виключено й те, що він занадто багато знав і десь вибовкнув що-небудь. Це мене не дивує. Досить поширений метод роботи імперіалістів. Використовують людину до тих пір, поки вона їм корисна. А потім знищують. Не хочуть рискувати. Не забудь, що Вільдман був старим агентом. Під час війни жив на Далекому Сході, потім у Туреччині. Вій, певно, багато знав.
— Так, це можливо, — погодився Коцка.
— Але, мені здається, отой хлопчина, Краснай, випадково вплутався в цю справу, — сказав усміхаючись Челеї.
— Випадково?
— Так. Учора я зустрів свого товариша, з яким разом учився в партійній школі. Прізвище його Олайош. Він працює в Міністерстві освіти. Так от, цей Олайош з обуренням розповідав мені про виключення з університету якогось медика Красная. Я негайно перевірив справу і встановив, що все донесення вигадане завідуючим навчальною частиною. Він написав листа в поліцію, на підставі якого ми одержали виписку із справи. В листі низка нічим не обгрунтованих підозрінь. Красная в університеті знають як чесного, порядного хлопця. На думку викладачів, він дуже здібний.
— Як він потрапив у «Лілію»? І чому Єва повела його на свою квартиру? — питав Коцка.
— Цього я ще не знаю, але через годину зможу тобі сказати більше, — всміхаючись відповів Челеї. — Через годину зустрінусь з Олайошем; я попросив його зробити нам невелику послугу.
— В такому разі, немає більше потреби стежити за хлопцем?
— Поки що продовжуй, — сказав підполковник. — Можливо, я помиляюсь.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Гейза Олайош уже вдруге постукав у двері квартири великого будинку на вулиці Батхіань. Двері відчинились, в них з'явилася молода струнка дівчина.
Олайош чемно зняв капелюха і привітався.
— Я шукаю товаришку Естер Боруш.
— Це я, — стримано промовила дівчина.
— Хотів би поговорити з вами. Я працівник Міністерства освіти.
— Будь ласка, заходьте.
Олайош зайшов у вузенький передпокій. Естер зачинила двері і мимовільним рухом поправила зачіску.
— Проходьте в кімнату, — запрошувала вона. — Сюди.
Невелика кімната була зі смаком обставлена. Біля вікна столик, праворуч від дверей шафа, навпроти неї диван. На столі купа книг і зошити, настільна лампа.
— Сідайте, будь ласка, — сказала Естер, вказавши на м'який стілець.
Гість поклав капелюха на диван і сів.
— Я прийшов у справі Іштвана Красная, — розпочав він.
Естер зацікавлено підвела голову.
— Сталося щось? — спитала вона злякано.
— Ні, нічого. Вірніше, сталося те, що його, як самі знаєте, виключили з університету.
— Так, це я знаю, — одказала дівчина.
— Нехай вас не дивує те, що я вам скажу. Я теж був членом дисциплінарної комісії, але її рішення не давало мені спокою. Я голосував проти виключення, та зараз не в цьому справа. Хотілося б допомогти хлопцеві, бо в мене таке відчуття, що трапилась помилка. Я знаю також, що й професор Голуб клопотав у його інтересах, але безрезультатно.
— Так, — перебила його дівчина. — Голубові сказали, що Іштваном ще до дисциплінарної справи зацікавила поліція.
— Про це я не знав, — здивовано озвався Олайош.
— Я днями розмовляла з професором, — мовила далі Естер. — Статс-секретар пояснив йому, що все — і засідання дисциплінарної комісії, і виключення — було викликане якоюсь справою, заведеною на Іштвана поліцією.
— Це неправда! — вирвалось в Олайоша. — Значить, статс-секретаря ввели в оману. На засіданні Каллош навіть не згадував поліцію. Скажіть, Краснай розповідав вам про своє минуле?
— Так, — відповіла дівчина. — Ми знайомі з ним чотири роки. Він докладно розповідав про свій розрив з батьком. Я тільки не знала, що в автобіографії він не написав, де перебуває батько. Це з його боку легковажність. Але неправда, що Іштван антирадянськи настроєний. Він не комуніст, політикою не займається, проте в одному я впевнена: він тілом і душею наш. Ні, він не ворог. Іштван, як вам сказати, — це тип вченого. Крім науки, його нічого не цікавить. Весь свій вільний час віддавав книгам і роботі в лабораторії. Він виділявся серед нас. Це талант! От і все, що можу про нього сказати.
— Зрозуміло, — кивнув головою Олайош. — А що вам відомо про його колишню наречену?