У сяйві електричних лампочок у чарках золотом заблищав коньяк. Вони випили.
— Ох, який міцний! — здригнулась Естер.
— А ми ще міцніші, — засміявся професор.
— Ну, тепер розповідай, — попросила його дружина. Професор закурив.
— Об одинадцятій я прибув на Академічну вулицю. Товариш Шомош відразу ж прийняв мене. Дуже милий, чемний чоловік, з широким кругозором. Шомош представив мені молодого блондина, підполковника Бейду Челеї. Він офіцер контррозвідки, який вів слідство у справі Красная. Освічена, симпатична людина. Я був дуже схвильований. Як-не-як, Шомош один з керівників партії. Спочатку він цікавився ходом дослідів. Я докладно розповів про свої сумніви, про ті побоювання, що недавно виникли в мене. — Він всміхнувся дівчині. — Ви, Естерко, догадуєтеся, що я маю на увазі?
— Авжеж, — кивнула головою дівчина. — Ви боїтеся, щоб результати дослідів не потрапили в некомпетентні руки.
— Так, — підтвердив професор. — І знаєте, що сказав мені Шомош? Щоб я діяв на власний розсуд, так, як мені велить сумління. «Вчений, — сказав мені Шомош, — відповідає за свої вчинки не лише перед своїм народом і своїм урядом, але перед усім людством. Суддею вченого, крім його совісті, є все людство». Так він сказав. І мені дуже, дуже приємно було чути ці слова. Бо вони правдиві.
— А що з Іштваном? — перебила його дружина.
— Нічого.
Пані Магда і Естер здивовано переглянулися.
— Так, — засміявся професор, — завтра вранці він знову зможе слухати лекції. Значить, нічого з ним не сталося. Той Каллош так заплутав усе, що кінець кінцем і сам не міг розібратися в справах. Статс-секретаря теж ввели в оману. Однак усе з'ясувалося.
Естер з червоним від радості обличчям слухала роз повідь сивого вченого. Від щастя дівчині хотілось за кружляти в танці.
У дверях з'явилася служниця. Вона поставила на стіл каву.
— Будь ласка, — пригощав учений Естер.
Дівчина поклала в чашку цукор і почала повільно мішати в ній ложкою.
А професор вів свою розповідь далі:
— Справу з'ясував підполковник Челеї. Він встановив, що Каллош діяв нечесно, порушив правила. Гадаю, тепер йому винесуть догану за обман керівних органів. Мені він теж говорив, що бачив донесення поліції на Красная. Просто незрозуміло, чого він добивався. Шомош був дуже сердитий.
— Це й зрозуміло, — зауважила господиня. — Такий недоброзичливий вчинок може завдати багато шкоди. Може покалічити життя чесної людини.
— І поставити в неприємне становище чесних керівних діячів, — додала дівчина.
— Так, — погодився професор. — Саме тому сердився Шомош. Але головне те, що все добре скінчилося. Одного я навчився: коли людина відчуває свою правоту, вона повинна боротися за неї.
— Це саме казала я Іштванові, — згадала свою останню розмову з хлопцем Естер.
— А тепер, Естерко, — всміхнувся до дівчини професор, — з усіх сил візьмемось до роботи. Завтра вранці тільки повідомимо Іштвана, щоб пішов в університет. На жаль, деякі західні газети опублікували про наші досліди фантастичні повідомлення. На думку Шомоша, було б добре, коли б я цього тижня дав заяву для преси.
— Було б краще утриматись від цього, — стурбовано зауважила пані Магда. — Ти знаєш, я не люблю сенсацій.
— Ще видно буде, — відповів професор. — Я домовлюсь про це з Шомошем.
— А не краще було б перебратися в інститут? — спитала Естер.
— Ні, підполковник Челеї вважає, що буде краще, коли я продовжуватиму досліди тут.
— Мені теж більше подобається працювати тут, — зауважила Естер.
З передпокою долинуло деренчання дзвінка. Та розмова за столом не припинялася.
— Коли працювати як слід, — мовив Голуб, — за тиждень, найбільше за два, можна закінчити досліди.
— А потім відпочинете, — тихо, але твердо нагадала пані Магда.
В кімнату зайшла Юлішка. Всі вичікувально глянули на дівчину.
— Якась молода дівчина принесла цього листа, — сказала служниця і передала професорові конверт.
Голуб розірвав конверт, підвівся, підійшов ближче до світла і почав читати, його обличчя поволі блідло, він ледве помітно здригнувся.
Пані Магда і Естер стурбовано стежили за професором. Вираз обличчя професора ставав дедалі похмурішим.
— Сталося щось? — поцікавилась дружина.
Голуб не відповідав, його рука опустилась, лист упав на килим. Професор теж почав опускатися на підлогу. Обидві жінки підскочили до зомлілого професора.
— Тамаше, любий Тамаше, — розпачливо зашепотіла дружина.
Естер розстебнула йому комір сорочки, побігла у панну і повернулася з мокрою губкою. Пані Магда заходилась терти груди і скроні професора.