— Будь ласка, передайте отцю Палу, що я прибув, — звернувся до нього Іштван.
Йоганн без слів зайшов в кабінет священика. Через короткий час він відчинив двері і кивнув хлопцеві. Іштван поправив на собі костюм і рушив до дверей.
Переступивши поріг, він збентежено зупинився. Перед письмовим столом сидів незнайомий дебелий сивий чоловік років п'ятдесяти, одягнений у сірий костюм. Біля нього стояв молодий, широкоплечий елегантний брюнет з коротко підстриженим волоссям. На ньому був спортивний піджак бежевого кольору, сірі штани з дорогого матеріалу і гостроносі туфлі.
— Підходьте ближче, — кивнув йому старший.
Він говорив каліченою угорською мовою. Іштван пройшов вперед і зупинився біля письмового стола.
— Сідайте.
Іштван збентежено дивився на похмурого мужчину, потім ледве видавив з себе:
— Мені б отця Пала.
— Отцю Палу довелося спішно виїхати у Штати. Він, певно, не повернеться сюди.
— А капітан Клерк? — приголомшено спитав хлопець.
— Капітана Клерка призначено на іншу посаду. Сьогодні вранці він уже виїхав на нове місце служби.
Іштван тупо дивився перед собою. Він вкрай розгубився.
— Виконали доручення? — почувся голос дебелого мужчини.
Іштван ствердно кивнув головою.
— Дайте листа.
Хлопець мовчки дав тоненький конверт. Той розрізав конверт стальним ножем і вийняв папірець з прикріпленою до нього вузенькою фотоплівкою.
Іштван поволі почав усвідомлювати жахливу правду. Дедалі ясніше ставало для нього, яким недалекоглядним і довірливим він був, коли звірився отцю Палу і Клерку. Значить, це не любовне листування. В душі закипала лють. Але він поборов її. «Навіщо ж ти обманюєш самого себе? Хіба не знав з першої хвилини, що мова йде про щось інше? Признайся хоч самому собі, що ти знав це, але тобі хотілось вірити отцю Палу. Ні, не так. Не знав, тільки догадувався, що тут щось негаразд. Але це було просто неясне передчуття. Якби знав, то не взявся б за цю справу».
— Чиста робота, синку! — порушив тишу сивий чоловік. — Гарний вчинок, гідний патріота. Признайтеся, що не така вже й чортяча ця служба.
— Яка служба? — спитав хлопець. Він із щирим здивуванням глянув на американця. — Мені незрозуміло, пане, про що ви кажете.
Чоловіки переглянулися.
— Що вам незрозуміло? — озвався по-німецьки молодший. — Капітан Клерк передав нам, що ви погодились виконувати завдання розвідувального характеру.
— Це непорозуміння. Мова йшла про те, що мені допоможуть влаштуватися на навчання в один з американських університетів. Саме це мені пообіцяли отець Пал і капітан. Але якийсь полковник Донован…
— Немає потреби продовжувати, — перебив його дебелий чоловік. — Я полковник Донован. Мені відома ця історія.
— В такому разі… — полегшено озвався Іштван.
— Ви хочете поїхати в Америку?
— Так.
— Хочете там вчитися?
— Дуже хочу.
— Ось що. Для цього немає ніяких перепон. Ми надамо вам можливість поїхати і вчитися. Але за це треба послужити.
— Я вже зробив своє. Пан капітан сказав мені, що коли я принесу листа, якого вам щойно дав, то одразу ж зможу поїхати.
— Про це я не знаю. Ви, певно, погано зрозуміли капітана, — відказав полковник. — Як він міг це обіцяти? Я не доручав йому. А тут наказую я.
Іштван схопився з місця. Кров ударила йому в голову. Він сперся на широкий письмовий стіл і почав кричати.
— Не кричіть тут, хлопче. Сідайте. Ви забуваєте, з ким говорите.
— Значить, ви обманули мене! Ось чого варті ваші слова!
Юнак тремтів усім тілом. Від великого збудження губи в нього побіліли.
— Сідайте! — наказали йому вже суворіше. Іштван, блідий мов стіна, сів.
— Так, друже, ми не зрозуміємо один одного. Врахуйте раз і назавжди, що з офіцерами американської армії таким тоном розмовляти не можна. А що стосується дальшого, то краще, як кажуть, глянути правді очі. Я не знаю, про що ви домовлялися з капітаном. Одверто кажучи, мене це навіть не цікавить. Я вашої угоди не визнаю.
Молодий американець підвівся. Він узяв із стола лист і кіноплівку. Шепнувши щось старшому, перевальцем попрямував до дверей.
— Повторюю, — вів далі полковник Донован, — що не маю наміру чинити перепон вашому навчанню. Навпаки. Я хотів би вам у цьому допомогти. Але ваші особисті інтереси нічого не варті порівняно з інтересами Сполучених Штатів. А я повинен мати на увазі передусім інтереси моєї батьківщини.
Іштван міцно зціпив зуби, намагаючись оволодіти собою. Він бачив, що попав у пастку, з якої дуже важко буде вирватись, йому хотілося скоріше довідатись про вимоги полковника, бо ця вступна промова його не цікавила. Грубий, одвертий тон розмови Донована був для нього несподіванкою. Цей не всміхався йому, як Клерк, і не був підкреслено ввічливим, як отець Пал.