— Спасибі, — сказала Естер.
Вона взяла олівець і вивела на папці: «ФБ-86. 1949 р.».
Голуб провів дівчину до парадних дверей. Естер попрощалась і швидко попрямувала по втрамбованій садовій доріжці.
Естер охоче приходила до професора. Їй подобалось у нього. Іноді вони довго прогулювались по саду. Вчений захоплено показував їй своє маленьке царство. Він сам доглядав сад. Це було для нього приємним відпочинком. Сад був гарний, впорядкований. Незважаючи на осінню нору, густим, зеленим килимом стелилася трава. Тільки пожовкле і рудувате опале листя нагадувало про те, що літо скінчилось.
Не доходячи до повороту доріжки, Естер оглянулася, щоб, за звичкою, ще раз помахати на прощання професорові. Вона підняла руку, всміхнулась. Голуб стояв у дверях вілли. Він теж махнув Естерці рукою, дочекався, поки дівчина зникла за поворотом, і зайшов у будинок.
Естер швидко попрямувала до автобусної станції. Вона думала про Іштвана.
Тільки б усе обійшлося добре. Бідолаха! Він такий самотній. Живе на стипендію. Вона вірить йому. Правда, іноді він поводиться трохи дивно. Сторониться дівчат. Крім навчання, захоплюється тільки спортом, але й то не заради змагань чи спортивної слави. На змаганнях він так кинув на килим чемпіона університету Гевеші, наче це був лантух з картоплею. Хлопці кажуть, що з вільної боротьби Іштван міг би бути чемпіоном країни, але він і слухати не хоче про участь у великих змаганнях. Так, дивний хлопець.
Дівчина вирішила пройти до наступної зупинки… На розі, біля кондитерської, вона несподівано зустріла Іштвана. Обличчя хлопця було похмуре, стурбоване.
— Іштване! — схопила вона хлопця за руку. — Ну як?
— Виключили, — промовив Іштван глухим голосом і відвернувся.
— Це неможливо! — прошепотіла Естер, все ще міцно стискуючи руку Іштвана. — Що ж робити?.. — спитала після короткої паузи.
— Піду до Голуба, — зітхнув хлопець.
— Ходімо, Іштване, вип'ємо кави, — запропонувала Естер. — Все одно Голуб зараз вечеряє. Потім підемо до нього.
— В мене немає грошей, — відмовився Іштван.
— Нічого, у мене є. Ходім.
Вони зайшли в кафе. Естер замовила чорну каву.
— Естер, — озвався хлопець, — ми вже давно знайомі. Скажи, ти вважаєш мене негідником? Чи ворогом? — Він з надією дивився на дівчину, наче від її відповіді залежало його майбутнє.
— Ні. Я знаю тебе як чесну людину. Але ти зробив помилку, не написавши всього про свого батька.
— Повір, люба Естер, — перебив Іштван і глянув на неї своїми блакитними очима. — До 1946 року я нічого не знав про нього.
— А Каллош казав, ніби ти висловлювався проти радянської науки?
— Казав. Це ще більше ускладнило моє становище.
— Але ж це брехня! За що тільки сердиться на тебе цей Каллош?
— Не розумію, — розвів руками Іштван.
— Я говорила з Голубом, — сказала Естер. — Він обіцяв допомогти.
— Що ти йому сказала?
— Тільки те, що сьогодні дисциплінарна комісія розглядає твою справу.
— Я теж казав йому про це, — мовив Іштван.
— Ти знаєш, який він неуважний. Одразу ж забув. Він не розуміє, за що ти зненавидів свого батька. На його думку, батька не можна ненавидіти. Ми ще посперечалися з ним.
— Багато хто не може цього зрозуміти. А ти розумієш? — звернувся він до дівчини.
— Так, — твердо відповіла Естер.
Вони довго мовчали. Надворі вже вечоріло. Засвітились на стінах бра, і приємний присмерк оповив людей.
— Ходімо, — озвався через деякий час Іштван. — У тебе вистачить грошей, щоб розрахуватися? Бо коли пі, нам доведеться зостатися тут, — додав він з гіркою усмішкою.
— Стільки ще знайдеться, — всміхнулась хлопцеві Естер.
Вони розплатилися і повільно, немов двоє закоханих, пройшлися до вілли професора.
Дівчина вийняла з сумочки ключ, відчинила хвіртку. Іштван стримував нервозність. Як його зустріне Голуб, що він скаже? Хлопцеві хотілося повернутись і піти геть.
— Ходімо, — сказала дівчина, підбадьорливо усміхаючись.
Голуб був здивований, його дружина Магда, вродлива жінка років сорока п'яти, теж з цікавістю розглядала пізніх гостей.
— Заходьте, — привітно запрошувала вона.
— Пройдіть у мій робочий кабінет, — запропонував професор. — Ну, кажіть, що сталося? — спитав він хлопця, усівшись у глибокому шкіряному кріслі. Естер та Іштван зайняли місця поруч, на дивані.
— Виключили мене. Рішення негайно набирає сили.
— Все ж таки виключили? — вчений схопився і почав знервовано ходити по кімнаті, зімкнувши пальці за спиною. Раптом він зупинився перед юнаком, пильно глянув йому у вічі. Іштван спокійно витримав колючий погляд.