— На ньому, крім звичайного вмикача, є ще й автоматичний.
— Це для мене надто складно, — промовив підполковник.
— Спочатку я теж не розібрався, а потім второпав. Коли хтось був у Єви, то з квартири італійця можна було записувати розмову з допомогою звичайного вмикача. А коли хтось заходив з квартири італійця до Єви і хотів, щоб їхня розмова була записана, він не причиняв таємні двері, і магнітофон вмикався автоматично. Є ще одна цікава деталь, але про неї я не наважуюсь навіть згадувати…
— Чому? — запитливо глянув на свого товариша підполковник.
— Бо це вже пахне крадіжкою, — відповів старший лейтенант.
Що ти взяв звідти?
Я взяв магнітофонну плівку. В мене не вистачило сил утриматися…
І вже прослухав її?
— Ще не встиг… Я вирішив, що коли вбивця був настільки необачним, що забув узяти з собою плівку, то буде просто злочином залишити її там…
— Цікаво, чому він її не взяв з собою? — вголос розмірковував Челеї.
— Мабуть, хтось сполохнув його або він був дуже схвильований…
— Накажи принести магнітофон, прослухаємо плівку.
Коцка віддав розпорядження секретарці. Через десять хвилин вони вже уважно слухали діалог Єви і Фреді… Челеї часом щось записував, не перестаючи, однак, слухати. «Невже я помиляюсь?» — думав він.
Мало не цілу годину слухали вони запис. Перед їхніми очима наче знову відбулося жорстоке вбивство.
— Нещасна дівчина, — бурмотів Коцка. — Виходить що Єву вбив не Сегеді.
— Виходить, — відповів підполковник і глянув на годинника. — Коцко, тобі вже час вирушати.
— Іду, — відповів старший лейтенант.
В тиху Шкільну вулицю завернув автомобіль «Гумбер». Шофер похитував головою. Мотор працював з перебоями: то надсадно гудів, то чхав і заглухав. Машина поступово втрачала швидкість.
Перед будинком 20 стояв «Сітроен» з номером СМ-309. За кермом сидів чоловік років тридцяти в світлому плащі. Насунувши сірий капелюх аж до очей, він байдуже курив сигарету. На задньому сидінні зігнувся Фреді. Знявши окуляри, протирав їх і дивився на машину, що наближалася з великим шумом.
«Гумбер» зупинився. З нього вийшов шофер-велетень. Сердито розмахуючи руками, він пояснював щось своєму пасажирові, потім, плюнувши, підняв капот і схилився над мотором. Машини стояли на відстані десяти метрів одна від одної.
Фреді глянув на годинника. Було без однієї хвилини сім.
— Включай мотор, — наказав він водієві. — Коли тип сяде, негайно вирушай.
Мотор м'яко загуркотів.
Тим часом у другій машині Коцка теж стежив за годинником. Коли старший лейтенант підняв руку, шофер-велетень кивнув головою. Неквапливо зібравши інструменти, поклав їх у багажник. Коцка напружено вдивлявся в машину. Повз неї пройшов блондин в армійській формі. Коцка глянув на нього і мало не скрикнув від несподіванки.
Олайош!
Олайош, або ж капітан Шош, швидко прямував до «Сітроена». Біля машини на мить зупинився, оглянувся навкруги і сів.
В наступну ж мить його вдарили чимсь тупим по голові і сунули під ніс вату з хлороформом. Він знепритомнів.
Машина рушила і з великою швидкістю помчала в напрямку Батхіань. Фреді глянув на непритомного капітана, спритно обшукав його. Вийнявши з кишені документи, уважно переглянув їх. У бумажнику було всього дві-три фотографії. Офіцерське посвідчення виявилося надто новим. Олайош наче ворухнувся. Фреді знову сунув йому під ніс вату з хлороформом. Потім поклав у кишеню бумажник з посвідченням капітана і глянув у заднє віконце. На відстані двадцяти-двадцяти п'яти метрів за ними їхала машина. Він впізнав характерну форму «Гумбера».
— Зверни на Маріаремете, а потім виїдеш на віденську дорогу, — наказав водієві.
Той кивнув головою. Фреді тепер уже не відривав погляду від «Гумбера».
— Швидше!..
Чоловік у сірому капелюсі натис педаль. «Сітроен» рвонувся і, незважаючи на підйом, набрав швидкості. Фреді дедалі більше нервував.
— Це можна було б передбачити, — бурмотів він собі під ніс. З внутрішньої кишені витяг пістолет великого калібру. Водій міцно стис губи і додав ще газу. Стрілка спідометра стрибнула на цифру вісімдесят.
Вони виїхали на пілішсентіванську дорогу. Вдалині миготіли вогні міста. Обидві машини швидко проскочили через село і помчали до віденської дороги… «Сітроен» робив одчайдушні спроби відірватися од свого переслідувача.
— Давай газу, Фері! — підхльостував Коцка широкоплечого шофера.
— Вже й так майже сто десять кілометрів. А більше й «Сітроен» не витримає.
— Треба їх випередити!..