Двобій знову вирівнявся. Вони з відчаєм приречених лупцювали один одного, борючись за своє життя. У Фреді лопнула одна повіка, його обличчя залила кров. В Іштвана теж було підбите око, з носа цебеніла кров, але він не здавався. Побачивши, що Фреді підняв для удару стілець, він схопив мармурову чорнильницю і щосили жбурнув її в голову супротивникові. Фреді впав з розтрощеним черепом. Іштван згадав, що другий чоловік, який піднявся в мансардну кімнату, ось-ось може повернутися. Адже він чув шум, знятий бійкою. Іштван не знав, що другий жилець не звертав уваги на гамір від колотнечі, бо вважав, що це Фреді, за наказом Донована, розправляється з юнаком. Іштван кинувся на підлогу і почав шарити рукою під шафою. Знайшовши пістолет, він похапцем зірвав з себе галстук і, перевернувши непритомного Фреді долілиць, зв'язав йому за спиною руки. Потім відрізав мотузок, яким підтягується штора, і міцно зв'язав ноги Фреді.
«А тепер візьмуся за другого», — подумав Іштван. Він бризнув із графина собі на лице води. Освіжившись, обережно рушив до мансардної кімнати. Пістолет тримав напоготові. Дійшовши до сходів, побачив молодика, який пустив його у віллу. Той стояв на площадці перед дверима кімнати, його обличчя перекосив жах. В руках молодого чоловіка блиснула зброя. Вони вистрілили одночасно. Гострий біль пронизав лівий лікоть Іштвана. Хлопець ще раз натиснув на спуск. Одна куля з свистом пролетіла повз його вуха… Він відчув удар, наче його штовхнули в груди. Пістолет випав з його рук. Непритомніючи, він встиг ще побачити, як мов підкошений звалився його супротивник. Іштван поточився назад. Підлога вислизнула з-під його ніг, і він упав, стукнувшись головою об сходи…
Коли Іштван пішов від Естер, Голуб якийсь час стояв у задумі, потім звернувся до дівчини.
— Одягайтесь, донечко, підемо до нас.
Естер вмить одяглась і допомогла професорові надіти пальто. Не питаючи нічого, пішла за ним. Вона була немов у сні, до горла підступав клубок.
Пройшовши кілька кварталів, вони надибали на таксі. Професор назвав адресу.
Пані Магда ще не спала. З тривогою чекала чоловіка.
— Тамаді, любий, що сталося?..
— Нічого особливого, люба… Дай щось випити і приготуй міцну чорну каву…
— Не турбуйтеся, я сама зварю каву, — схвильовано сказала Естер і одразу ж побігла на кухню. Вона тихо постукала у двері Рожі, гадаючи, що дівчина вже спить…
— Рожі, — задихаючись від хвилювання, промовила дівчина, — подзвони товаришу Челеї, щоб негайно прибув сюди…
З-за шафи вийшов Коцка. Естер здивовано глянула на нього. Їй здалося, що вона десь уже бачила його, тільки не могла згадати, де саме.
— Старший лейтенант Барді, заступник товариша Челеї, — відрекомендувався Коцка. — Що сталося?
— Поки що нічого, але кожної хвилини може статися лихо. Негайно розшукайте товариша Челеї, — квапила його дівчина.
Не минуло й десяти хвилин, як з'явився Челеї з Йоганном, тобто капітаном Берецкі. Підполковник ледве стримував хвилювання. У робочому кабінеті професоровій по збуджених поглядах присутніх одразу догадався, що сталося щось важливе. Челеї запитально глянув на Голуба, потім на Естер.
— Товаришу Челеї, — затинаючись мовила Естер, — ви приїхали на машині?
— Так, люба Естер. Але ж говоріть нарешті, що сталося?
Дівчина опустила голову. Їй хотілось розповісти все, але згадала слова юнака… Ні, вона не може ще вручити листа, бо дала слово… Глянула на годинника.
— Іштван тут, у Будапешті… — сказала вона, хвилюючись. — Кожної хвилини він може дати про себе знати…
— Ви розмовляли з ним? — спитав Челеї.
— Так… він незабаром викличе нас по телефону… Я гадала, що доти можна було б… приготувати машину…
— Усе в порядку, Естер… В будь-яку хвилину можна вирушати. Тільки б Іштван скоріше подзвонив… Зараз від нього залежить життя людини…
Естер не знала, що має на увазі Челеї. Вона опустила голову і не зводила очей з циферблата годинника.
— Між іншим, Краснай молодець, — усміхнувся підполковник. — Нам розповідали, як хоробро він поводився у Відні…
— Він щось натворив? — спитав професор.
— Так, — відповів Челеї. — Але коли взяти до уваги обставини, при яких він це зробив, можна його зрозуміти… і, я гадаю, все можна виправити. Тільки треба з ним скоріше поговорити…
Естер нервово дивилась на циферблат. Стрілки, наче на них були олов'яні гирі, рухались надто повільно. Дівчина дедалі більше нервувала… Їй хотілося закричати: «Швидше, кожна хвилина дорога!..»