Сестра пішла за нею слідом. У коридорі вони зіткнулись з кількома охоронцями. Один з них перегородив їм дорогу.
--- Красунечки, зверніть увагу на свого таємного шанувальника. --- заглядаючи дівчатам в обличчя попрохав він.
--- Відійди. --- грубо відповіла Луна.
--- У-у-у… Який характер. Просто не дівчина а… --- сильний удар в груди, збив залицяльника з ніг не давши договорити фразу.
Луна переступила через безвольне тіло, і тягнучі за собою сестру, пішла далі.
--- Я шаленію від цих дівчат. --- прошепотів збитий з ніг охоронець, обережно ворушачи забитим тілом під обладунками. Якби не вони то він отримав би набагато сильніше. Та він не ображався, навпаки на його вустах засяяла посмішка, та через забрало її ніхто не помітив.
Шаленіти йому було з чого. Луна і Ніла хоч і не схожі між собою та були однаково стрункі, статні з сильними ногами і тонкою талією. Одягнені в чорний облягаючий одяг, що вигідно підкреслював їхні фігури. Охорона що разу задивлялась коли дівчата проходили повз них.
--- Повбивала б всіх, якби мала силу. --- тихо промовила до Ніли сестра.
--- Ну чого ти так. Хлопець наче нічого.
--- Ага «нічого». Що ти в ньому гарного побачила. Мрець він і є мрець.
--- Але ж тут всі такі. Інших немає. --- спробувала виправдатись Ніла.
Та Луна лише здвигнула плечима. У вечері, коли дівчата повернулись до своєї кімнати, вони поцікавились у няні, якою вона думки про охоронців. Чи є сенс звертати на них увагу?
Ніла посміхнулась і подумала: «Мої дівчатка дорослішають!» Та в голос промовила:
--- Звичайні чоловіки. А чому ви питаєте, любі мої?
--- Та тут, один з них, здається заграє до Луни.--- лукаво зиркнула на сестру Ніла.
--- Хай тільки спробує! --- дівчина показала в напрямок дверей кулака.
--- Чесно кажучи, я не знаю що вам порадить. Не всі хто потрапляє сюди обов’язково мерзотник. Є звісно і покидьки. Та я впевнена що більшість опинились тут або по глупству, або для них так склались обставини.
Останню фразу Наріта промовила майже плачучі.
--- Нянечко, дорогенька не плач. Ми знаємо що ти хороша. Ти нам як мама. --- притулилась до Нарітиної руки Ніла.
--- Ти ніколи нам не розповідала що трапилось з тобою. Розкажи. --- попрохала Луна, і сіла поряд.
Наріта повідала дівчатам історію свого життя, і про те як вона сумує за своїми дітлахами, що залишились круглими сиротами. Немає такого дня, щоб вона їх не згадувала. Та допомогти їм з відси вона нічим не в змозі.
--- Бідолашна. --- погладила жінку по голові Ніла.
--- Так от, про охоронців… --- згадавши попередню розмову, продовжила нянька. --- … їхні душі, як і у інших рабів, живі. І залишились такими якими були ще за життя, а безсмертне тіло живе доти, доки йому не завдадуть смертельного поранення, або не спалять в угоду Магрі.
--- Ти хочеш сказати, що якщо людина була хорошою в Світі людей, то такою залишилась і тут?
--- Так. Просто у них немає вибору. Кожен робить те, що йому наказують. Одні працюють в каменярнях, інші охоронцями і прислугою. І якщо вам судилося прожити все життя тут, то…
--- Ні! Ми вирвемося з відси! … не дала докінчити думки Наріті, Луна. --- Та мати серед охоронців спільника, буде корисно. Треба придивитися до них. Можливо вони зможуть нам допомогти.
--- Звісно потрібно бути обережними, і не натрапити на такого що вірно служить жерцям. --- підтримала сестрину думку Ніла. --- Бо тоді нам будуть непереливки. До речі, Луна каже, що вони схожі на гидких ящірок.
--- Ящірок? --- перепитала Наріта.
--- Так. --- ствердно хитнула головою Луна. --- Таких самих як у твоїх казках. Зі слинявими, повними гострих зубів ротами, страшними лапами і сірою лускою.
Наріта замислилась.
--- Чому ти мовчиш? --- перервала її думки Ніла.--- Про що ти думаєш?
--- Я маю гадку, що можливо Луна права. Це ми з тобою не тямимо хто поряд з нами. Хіба людина, хай навіть мертва, здатна на таку жорстокість? Я весь час розкидаю розумом, для чого вас сюди доставили. Можливо це помста, а можливо ви якісь особливі і Магра хоче мати з вас якийсь зиск? Ось ви кажете, що Луна бачить жерців інакше ніж Ніла. Я ще з малку помічала, що ти їх сприймала по іншому, ніж твоя сестра. Ти боялась їх і не хотіла з ними спілкуватись.
--- Якого ж ти дійшла висновку? --- поцікавилась Луна.
--- Як би я могла це пояснити, то могла б щось і порадити. --- сумно похитала головою нянька. --- Час покаже.
«Севіла» стрімко наближалась до острова Далмарія. Друзі не тішили себе надією що тут їх зустрінуть з розпростертими обіймами. В море вийшли не всі пірати, багато залишилось для охорони рабів і безпеки острова.