--- Важко сказати. --- здвигнула плечима Наріта. --- Те, що ти йому не байдужа видно і неозброєним оком. Та на що, раді тебе він здатен, побачимо.
--- Цікаво, а я комусь подобаюсь? --- спитала, тулячись до няні, Ніла.
--- Звісно подобаєшся! Ти ж така гарнюня! Тільки він ще не наважився тобі про це сказати. --- посміхнулась жінка.
Луна лежала на своєму ліжку обличчям до стіни, і згадувала Тевія, всі їхні випадкові, і можливо не випадкові зустрічі. Вона згадував події які були пов’язані з цим охоронцем, і все чіткіше усвідомлювала, що він дійсно непогана людина. Луна ніколи не бачила його розлюченим. Тевій не знущався з рабів і не бив їх. За весь час, що дівчина знала цього охоронця, вона не змогла як слід розгледіти його обличчя, через забрало яке він носить, але очі в нього були красиві, світло-карі оторочені довгими чорними віями, і голос був приємний. Раніше дівчина ніколи так не замислювалась про чоловіків. Якесь дивне відчуття наповнювало її, при цьому прискорювалось серцебиття, і важко було дихати. Луна натягла на голову ковдру, і намагалась заснути. Та як не старалась, в думках знову поверталась до охоронця, і сон ніяк не приходив. Лише далеко за північ втома далась в знаки і дівчину зморило. З того часу і Наріта і Ніла стали помічати, що її поведінка дуже змінилась. Луна стала стриманішою, спокійнішою. Дівчина почала більше уваги приділяти своїй зовнішності, ретельніше вибирала наряди. Коли котрий з охоронців зачіпав дівчину компліментом, вона не сердилась, а лише сором’язливо опускала очі. А якщо поряд з’являвся Тевій, її щічки просто полум’яніли.
--- Ти що, закохалась? --- без зайвої делікатності, запитала у сестри Ніла.
--- З чого ти взяла? --- питанням на питання відповіла Луна.
--- Ти дуже змінилась. Я просто тебе не впізнаю. Раніше ти не одному б охоронцеві пику заквасила, а зараз лише посміхаєшся і пускаєш очима бісики. То як я маю це розуміти?
--- То ти вважаєш я закохалась у всіх охоронців одночасно?
--- Ні. Лише в Тевія. Бо коли він до тебе підходить, ти червонієш як заграва.
Луна посміхнулась і важко зітхнула.
--- То я вгадала? --- не вгавала Ніла.
--- Не знаю. --- здвигнула плечима Луна. --- Мені приємно коли він поруч, і говорить до мене. Та чи є це коханням, я невпевнена. За весь час, що я з ним знайома, я жодного разу не бачила його обличчя. Може він якась потвора?
--- Зізнайся, його вигляд для тебе дуже важливий? --- спитала сестра.
Дівчина не відповіла. Вона замислилась і її думки полинули в якусь невідому Ніли далечінь. Здавалося, погляд Луни проникав крізь стіни старого замку, і навіть крізь цей непривітний світ, і зупинився десь в казковому місті, де цвітуть дивної краси квіти, щебечуть птахи і ніжно гріє сонце. Там, в тому світі, поряд неї був прекрасний лицар на ім’я Тевій. Він ніжно пригортав її до себе захищаючи від небезпеки і всяких неприємностей, і їй було так затишно в цих обіймах.
Наближався день вшанування Магри. Жерці готувались до свята з завзяттям. В цей день відбувалося найбільше жертвоприношення. Рябів зганяли з копалень і для цього ж, знову змінювали прислугу в старому замку. Проходячи повз кабінет вихователів, Ніла почула голоси і мимоволі сповільнила кроки і прислухалась. Говорив один з жерців:
--- Дівчата вже зовсім самостійні. Їм більше не потрібна нянька. Відправимо її до головного храму в дарунок ЇЇ Божественності Магрі.
Ніла ледь не закричала від розпачу, та вчасно схаменулась і кинулась шукати сестру. Дівчина побачила її на тренувальному майданчику. Там Луна відпрацьовувала бойові прийоми. Вона знала про те, що її і сестру планують показати Темхусу і самій Магрі. Та те що жерці хочуть принести в жертву їхню няню, було як блискавка серед ясного неба. Дівчина аж затремтіла від люті.
--- Я їм не дозволю! --- вигукнула Луна.
--- Що ти можеш вдіяти? Вони і слухати тебе не схочуть. --- скрушно похитала головою сестра.
--- Треба щось вигадати! --- не вгавала дівчина. --- Ходімо до Наріти.
Няня підняла голову від шиття, і здивовано подивилась на своїх вихованок, коли дівчата стрімголов влетіли до кімнати. На їхніх обличчях вона побачила розпач. Та вони не могли видавити з себе ні слова, тільки стояли і дивились на жінку.
--- Що відбувається, дорогі мої? --- запитала у сестер, няня.
--- Наріта… --- трохи не плачучи почала Ніла. --- … Наріта вони хочуть тебе забрати.
Жінка деякий час мовчала. Вона здавалась зовсім спокійною. Склала швацьке приладдя до скриньки, згорнула ряднину, і розгладжуючи згорток на колінах відповіла:
--- Це колись мало статись, адже всі ми тут саме для цього.