--- Няню, поясни що ти мала на увазі коли наказала нам мовчати, і що для іншою це буде загибеллю?
--- Те що в цьому світі з'явилися немовлята, мене здивувало с першої миті, як тільки я вас побачила. Я постійно розмірковувала про це, і дійшла висновку що ви не прості діти, і жерцям щось від вас потрібно. Не будуть вони, просто так, піклуватись про простих смертних. Лише тієї миті коли Луна закричала, я зрозуміла що вона володіє неймовірною і дивною силою. Саме ця сила і потрібна вихователям. Заради неї вас і вкрали у батьків.
--- А чому нас вкрали обох, а не лише мене? --- поцікавилась Луна.
--- Мабуть вони не знали яка з вас нею володіє і чекали поки сила проявиться.
--- То я, своєю нестриманістю, навернула вас з Нілою на небезпеку.
--- Так. Тепер вона їм буде непотрібна. Моя і її страта справа недовгого часу. --- погодилась з дівчиною няня.
--- Але вихователь вважає, що сила належить Нілі.
--- Он як! І що це дає нам якусь перевагу?
--- Можливо і не дає, тому нам потрібно тікати з відси. --- висказала свою думку Луна. --- цей світ не такий і малий. В ньому є де сховатися. Це можливість, принаймні, потягти час. Жерці не зможуть відкласти церемонії жертвоприношення, і якщо ми туди не потрапимо, то в нас буде в запасі ще півроку.
--- Замок ретельно охороняють. Буде важко опинитися за його стінами. --- засумнівалась в планові Луни Ніла.
--- Я вже думала про це. Треба вилізти через вікно і по мотузці спуститися в низ. Поки варта обійде навколо замку хтось один вспіє спуститись і сховатись неподалік. Треба лише найти мотузку потрібної довжини.
--- І я знаю хто нам допоможе. --- хитро посміхнулась Ніла, вислухавши сестру.
--- Ну так! Тевій. --- не заперечила дівчина. --- Я просто зараз піду і пошукаю його.
Луна швидко знайшла свого шанувальника. Чоловік ніс варту біля головної брами. Дівчина поманила його пальцем із за рогу. Перевіривши що поблизу немає командира, Тевій підійшов.
--- Мені потрібна твоя допомога. --- прошепотіла Луна.
--- Зараз я не можу.
--- Бачу. Я чикатиму на тебе у внутрішньому дворі. Коли ти зможеш прийти?
--- Одразу після вечері. Раніше не зринути від командира.
--- Добре.
Дівчина пішла. Охоронець деякий час дивився їй в слід. Він відчув її хвилювання і воно перейшло і до нього. Тепер він з нетерпінням чикатиме зустрічі. Він поспіхом проковтнув свою вечірню порцію і попросився не надовго вийти. Луна чикала на нього в назначеному місті. В цей час у внутрішньому дворі нікого не буває, і їм не довелось ховатися. Пильно дивлячись йому у вічі, дівчина спитала:
--- Ти дійсно готовий за мене вмерти?
--- Чому ти питаєш?
--- Тому, що те що я хочу сказати, я можу довірити лише відданій людині. То так, чи ні?
--- Так. Ти повністю можеш мені довіряти. Ніякі тортури і найжахливіша смерть не заставлять мене зрадити тебе.
Луна серцем відчувала щирість його слів, і більше нітрохи не сумніваючись сказала:
--- Я хочу втекти із замку. Допоможи дістати міцну мотузку.
Тевій здивовано подивився на неї.
--- Навіщо тобі тікати? Я гадав ви з сестрою тут на особливих правах. Вас доглядають і оберігають, і вам не може нічого загрожувати.
--- Це так здається на перший погляд. Насправді мою сестру і няню на цьому жертвоприношенні можуть стратити. Нам треба тікати.
--- Куди тут можна втекти?
--- Я ще не знаю. Планета мертвих велика, знайдеться якийсь закуток. Нам би тільки церемонію вшанування перечекати, а там щось вигадаємо.
--- Я допоможу. Чекайте на мене коли всі поснуть. --- пообіцяв охоронець.
Задоволена його відповіддю Луна повернулась до кімнати. Разом з нянькою і сестрою почали готуватись до втечі. У невеликі торбини скрали теплий одяг, харчі і барильце з водою. Потрібна була ще зброя, та мечі і кинджали, після навчань, замикали в зброярні, яку ретельно охороняли. Тому залишилося лише дочекатися Тевія з мотузкою. Час спливав повільно. Нарешті замок погруз у мертвій тиші. Луна час від часу підходила до дверей і прислухалась.
--- Присядь, дитино. --- звернулась до неї Наріта. --- Він обов’язково прийде. Це не так легко, пройти непоміченим повз варту, от він трохи і затримується. Краще відпочинь перед дорогою.
Луна і сама все добре розуміла. Та вона вперше довірилась людині яку майже не знала, і їй було страшно. Страшно не за себе а за сестру і няню. Це їхні життя вона довірила Тевію повіривши його клятві, і тепер молила Богів Світла і Добра щоб охоронець її не зрадив. В двері щось заскреблось. Дівчина відімкнула засув, відкрила двері, і заклякла побачивши того, хто стояв за дверима. Ніла і Наріта не бачили візитера і відчуваючи небезпеку злякано притислись одна до одної. Та ось почувся тихий чоловічій голос: