--- Хто ви? Звідки тут взялися? --- нарешті спитав кремезний чоловік.
Втікачі розповіли свою історію.
--- Будуть облави. --- без емоцій висказався один з рабів.
--- Так. Будуть. --- підтвердив кремезний. --- До речі, мене звуть Шагар. Мене охоронці поставили наглядачем. Мабуть думають, якщо найбільший, то і най паскудніший. Тут у нас можете нікого не боятися. Вас не видадуть. Та затримуватись вам у нас небезпечно. В першу чергу вас шукатимуть там, де є люди. Якщо знайдуть не пожаліють ні вас, ні нас.
--- Ми не затримаємось. --- пообіцяла Луна. --- Може хтось з вас чув про засипану шахту, в якій знайшли чарівний камінь?
--- Є один такий. Він давно в цьому світі. Та за невідомих причин його не приносять в жертву, хоча давно б повинні. --- повідомив Шагар. --- Він мешкає в іншій печері, з іншого боку каменярні.
--- Ви зможете показати, де саме?
--- Можу навіть показати. --- ні на мить не сумніваючись, відповів наглядач.
--- Тоді пішли. Просто зараз. --- попрохала дівчина.
--- Зараз не можна. --- заперечив Шагар. --- Ще не було обходу. Прийдуть охоронці, перерахують нас. Потім залишивши варту охороняти периметр, підуть на відпочинок, лише тоді ми зможемо піти. А зараз, вам краще повернутися до того тунелю, звідки ви прийшли.
Втікачі, розуміючи становище, беззаперечно повернулися туди звідки вийшли, і стали чекати поки їх погукають.
Каролової чарівної сили виявилось достатньо, щоб швидко розправитись зі слугами зла. Недаремно Орнагул віддав йому свою силу. Старий чародій знав наскільки небезпечний і сильний ворог стане перед його учнем. Карол був безмірно вдячний йому за таку жертву. Тепер вхід за олтар був вільний. Він дістав зілля хлюпнув його на стіну і почав читати закляття. Тверда поверхня перетворювалась на дивну напівпрозору субстанцію, крізь яку можна було легко пройти. Карол нагукав своїх друзів.
--- Двері відчинені, треба іти!
--- Що робити нам? --- гукнув до нього Ермс.
--- Тримайте оборону! Якщо нам все вдасться, скоро ви будете вільними!
--- Щастя вам!
Четверо сміливців ступили через браму у невідоме. Вони опинилися у величезній, темній залі.
--- Це головний храм Магри. --- здогадався Карол.
--- Треба бути обачними. Тут напевно, багато вартових. --- мовив Теймур, і з острахом роззирнувся на всі боки.
--- Можливо. Та храм доведеться обшукати з низу до гори. Діти напевно десь тут.--- відповів на те Карол.
--- Тоді не втрачаємо даремно часу. Я і Плато підемо по оцих сходах на гору, а ти і Теймур по отих, до низу. --- висказалася Хета, і не чикаючи заперечень потягла за собою чоловіка.
Каролові і Теймурові нічого не залишалося як відправитись до нижніх приміщень. Намагаючись не шуміти, друзі повільно спускалися по сходах. Внизу повітря було сперте і зловонне.
--- Так смердіти, може тільки в’язниця. --- висказав свою думку Теймур.
--- Як для в’язниці, тут дуже тихо. Потрібен вогонь, в цій темряві нічого не видно.
Карол зняв зі стіни факел і заплив його. Те що вони побачили, шокувало. Вздовж вузького коридору стояли клітки битком набиті нещасними рабами, звезеними звідусіль для жертвопринесення. Всі ці люди стояли мовчки і дивилися на дивних візитерів. Ніхто не проронив навіть найменшого звуку. Карол освітлював їхні обличчя намагаючись видивитись щось знайоме, в цих змарнілих обличчях. Йому навіть уявити було страшно, що вони спізнилися.
--- Ви часом не бачили десь двох дівчат, років чотирнадцяти? --- запитував Карол у в’язнів.
Ті лише заперечно хитали головами. Та раптом з однієї клітки друзі почули:
--- Ви шукаєте дітей? Живих дітей? Дівчаток? Так?
--- Так! --- зрадів Карол. --- Живих! Дівчаток!
Разом з Теймуром вони підбігли до клітки з якої почули голос. Там, тримаючись за залізне пруття, стояв чоловік.
--- Ми всі, кого ви бачите перед собою, привезені зі старого замку. Там , ми останні півроку працювали слугами. --- почав свою розповідь раб.
--- Ти знаєш де діти? --- перервав його довгий вступ Теймур.
--- У тому замку. Я сам їх не один раз бачив. Старий замок для них наче дім. Вони постійно там живуть. В них є власна нянька і вчителі, що навчають законам Магри. Ще їх вчать володіти різною зброєю. --- розповів бідолаха. --- Про них дуже добре піклуються.
Каролові до горла підступив ком. Що робити, як що їхні дівчатка не захочуть повертатися? Вони ж зовсім не пам’ятають своїх рідних, свою справжню домівку. Та і виховані за законами цього світу. Чарівник подивився на свого друга, і зрозумів що такі самі сумніви закралися і в його серце.