--- Ми можемо вас випустити. --- запропонував Карол в’язням.
--- Не треба. Нам все одно нема де сховатися. Наша доля вже вирішена. --- відповів все той же раб.
--- Тоді, може вкажеш нам шлях до старого замку. --- попрохав чарівник.
--- Через головний вхід не ідіть. Через нього ходять лише жерці. Та і варта там. Ви виходьте чорним ходом. Через той хід водять рабів, і він не охороняється, лише запори. Як вийдете з відси, ідіть в бік триверхої скелі. Старий замок за нею.
В цей час, Хета з Плато обстежували верхній поверх. Всі приміщення на ньому були замкнені. Лише в кінці коридору із за дверей однієї з кімнат пробивалось світло. Залишивши Плато на сторожі, Хета обережно наблизилась, і одним оком зазирнула в середину. В кімнаті вона побачила кількох людей в чорних балахонах. Вони перемовлялися між собою. Мова йшла про засипану шахту і втікачів. Постоявши трохи під дверима, і не почерпнувши с того ніякої користі, Хета повернулася до чоловіка і разом вони пішли на зустріч з Каролом і Теймуром. Друзі зустрілися в головній залі.
--- Ну як ваші пошуки? --- запитала Хета у чоловіків.
--- Ми вияснили де наші діти. --- Відповів Теймур. --- А ви, про що не будь дізналися?
--- Ні. На горі кілька жерців. Та вони не становлять для нас інтересу.
--- Тоді ходімо. Вийдемо чорним ходом, і підемо до старого замку. Там тримають дівчаток. --- пояснив подальші дії Карол, і першим рушив на пошуки виходу.
Чорний хід знайшли швидко. Карол за допомогою нескладного закляття відчинив засови, і друзі вийшли на зовні. В далечі, на обрії виднілась гора з трьома вершинами, до неї і пішли мандрівники. Холодний вітер жбурляв їм в обличчя хмари куряви. Все навколо було вкрито пилом, і найменший порив вітру здіймав його до гори. Пил засипав очі, забивав ніздрі, тріщав на зубах, і від того, хоч жарко не було, постійно хотілося пити. Темні хмари звисали низько над землею, і здавалося змішувалися з курявою.
--- Який непривітний світ. --- промовила Хета.
--- Так. Магра змусила наших крихіток жити тут. --- скрушно захитав головою Теймур.
--- Бачити все життя перед собою мертву землю, чорне небо, змучених непосильною працею і знущаннями рабів, хто не скам’янів би душею і серцем. --- в голосі Карола чувся розпач. --- Невже ми спізнилися, друже? Невже наші діти стали схожими на служителів Магри і Темхуса?
--- Я не вірю в це! Кароле Боги Світла і Добра не полишали їх і тут! Ні Севіла, ні Федія не стали чудовиськами, вони наші діти! --- слова друга, трохи заспокоїли чарівникові серце.
Втікачі терпляче чикали коли їх нагукають. Вони чули як охоронці проводили перевірку, рахуючи рабів. І ось нарешті почувся знайомий голос:
--- Агов, де ви там? Вже можна іти. --- це їх гукав Шагар.
Луна і її супутники вийшли із укриття. Каменяр помахом позвав їх за собою. Втікачі повільно ішли вздовж виритого людськими руками яру. Вони ховалися за великими брилами породи, щоб не потрапити варті на очі. Шагар легко орієнтувався в копальні, знав де знаходяться вартові і приміщення охоронців, тому швидко довів своїх нових знайомих до печери в якій мешкала потрібна їм людина.
--- Де Лазар? --- спитав каменяр у першого, хто трапився їм при вході до печери.
--- Он, біля того вогнища.
Втікачі підійшли до вказаного місця. Всі, хто сидів біля багаття, звернули на них увагу. Насторожені погляди зміряли прибулих з ніг до голови. Та коли розгледіли між ними Шагара, заспокоїлись, і запросили до свого товариства.
--- Що таке важливе змусило тебе, Шагаре, покинути сховок після відбою? --- спитав один з місцевих каменярів.
--- Ти Лазарю, і твої знання. --- Пояснив Шагар.
--- Ти про що?
--- Цім людям потрібно відшукати засипану шахту в якій знаходиться «камінь чарівника».
--- Навіщо?
--- Щоб вибратись з цього світу. Подивись на цих дівчат, вони живі. Їм не місце у Світі мертвих. Допоможи Лазарю. Той камінь може підказати їм шлях.
--- Я весь час думав, чому я досі існую у цьому сто проклятому світі? --- задумливо промовив старий каменяр. --- Можливо заради саме цієї миті, коли я зможу хоч комусь стати в пригоді? Звісно я допоможу вам! Я сам відведу вас до тієї копальні.
--- Боги Світла і Добра не полишили вас, діточки мої. --- у захваті промовила Наріта. --- Нехай вони благословлять і вас, Лазар. Я і уявити не могла, що хтось зможе нам допомогти.
--- Жінко, ми стільки настраждались, і так довго виглядали смерті, що вже ніщо нас не зможе налякати. Якщо те, що ви задумали, може нашкодити Магрі, то навіть вічне горіння в її утробі, не страшне. --- відповів Лазар.