--- То коли ми підемо? --- спитала Луна.
--- Ближче до світанку. Тоді навіть вартових зморює сон, і вони не такі уважні.
--- Так що, є час трохи відпочити. От і відпочивайте, а я повертаюсь. --- мовив до своїх нових знайомих Шагар.
--- Дякуємо тобі за допомогу. --- потис руку каменяреві Тевій. --- Ми не забудемо твоєї послуги.
--- В цьому, я однодумець з Лазарем. --- відповів каменяр, і зник у темряві.
Ніч здавалась нескінченною. Втікачі як не намагалися, так і не змогли стулити очей. Нерви були настільки напружені, що навіть втома, не змогла їх розслабити. Нарешті Лазар скомандував у дорогу. Найважче було покинути копальню. Варта була повсюди. Втікачам довелося навіть повзти, щоб не потрапити її на очі. Нарешті можна було розслабитись. Охоронці залишились далеко по заду, а попереду таємниче, невідоме і небезпечне. Лазар упевнено вів їх у перед.
--- Ти добре знаєш шлях? --- спитала в нього Наріта.
--- Я, цією дорогою, в своїх мріях, мандрував щоночі. Я був упевнений, що ця моя таємниця, колись, комусь знадобиться. Нам би тільки непоміченими дістатися до скам'янілого лісу, а там безліч нір і дірок де можна сховатися. Одна з тих дірок і веде до засипаної шахти.
--- Ти впевнений що зможеш її знайти через стільки часу? --- засумнівався Тевій.
--- Хлопче, коли шахтарі знайшли камінь, то жерці перелякалися. Сам Темхус приходив на нього дивитися. Всіх, хто був цьому свідком, навіть не захотіли приносити у жертву. Їх просто залишили в середині копальні на вічні страждання. Адже ніхто з шахтарів не може померти поки його не уб’ють. Одним з тих знедолених був я. Всі виходи були засипані, і ніякої надії на порятунок не було. З розпачу, мої товариші, один за одним накладали на себе руки. Та я не здавався. Мною оволоділа лють. Я дав собі слово що виберусь з шахти і помщусь за своїх друзів і за себе. Не знаю скільки я блукав темними тунелями. Я майже втрачав розум. Я то починав марити, то впадав в істерику. Та заспокоюючись ішов далі. Нарешті мою упертість було винагороджено. Я побачив тьмяне світло, і вийшов на поверхню у скам'янілому лісі.
--- А як ти знову опинився на копальні?
--- Сам повернувся. Жити одному на цій мертвій планеті, все одно що блукати в підземеллі. Тут не знайти ні води ні їжі, а на копальнях, хоч і обмаль, та все ж дають. Я розумів, що мені не варто розповідати звідки я прийшов, тому сказав, що коли переводили з однієї копальні на іншу відстав від гурту і заблукав.
--- І тобі повірили? --- здивувався Тевій. Він сам охоронець і знав що буває з рабами які відстають. Їх одразу відправляють у головний храм.
--- Те, що я зараз з вами, цьому доказ. Я впевнений що Боги Світла і Добра врятували мене, саме для цього. Я добре запам’ятав місце звідки піднявся на поверхню, а для більшої упевненості, ще й намітив.
Настрій у втікачів був пречудовий. Тевій розповідав всякі смішні випадки, і дівчата весело сміялися, не боячись неочікуваної небезпеки. Та Наріта і Лазар були не діти. Вони уважно роздивлялись на всі боки. І не даремно! Попереду почувся брязкіт обладунків бійців Магрового війська.
--- Швидше ховайтеся! --- гукнув до супутників Лазар, і потяг їх за найближчі камені.
Втікачі лежали затамувавши подих, боячись навіть поворухнутися. Та це їх не врятувало. Загін охоронців швидко наближався. Вони мали наказ знайти втікачок, тому обдивлялися всі можливі сховки на своєму шляху. Заглянули вони і за купу каміння, де і ховалися Луна зі своїми друзями. В першого з них, що рушив до втікачів, полетіла стріла, яку випустив з арбалета Тевій. Луна теж не розгубилась, вона блискавицею кинулась до підстреленого вояка і вихопила в нього меч. Дівчина зійшлась в двобої з командиром загону. Ще один вояк впав від стріли хлопця. Тепер вже була озброєна і Ніла. Дівчата бились несамовито. Вони відстоювали свою свободу, і право повернутися до рідних. Лазар і Наріта жбурляли, у Магрових охоронців, каміння. Та бій був не рівний. Сильні руки охоронців не можна зрівняти з дитячими. Поволі втікачів затискали в глухий кут.
Карол з друзями ішли всю ніч. Вони боялися втратити навіть мить, бо від того як швидко вони повернуться в свій світ залежала доля тих, хто бився зараз на розвалинах храму в Далмарії.
--- А якщо дівчата не схочуть з нами іти? --- спитав Теймур. Він озвучив те, про що Карол навіть боявся думати.
--- Силою поведемо! Потім пояснимо, що і до чого.
--- А як ми їх упізнаємо, адже ми не бачили дівчаток, так би мовити, тринадцять років?
--- Ми не бачили їх тринадцять днів! --- майже закричав молодий чарівник. --- А потім, ти вважаєш, що замок до якого ми йдемо, переповнений молодими дівчатами?