--- Ви виросли в цьому світі, і вашою домівкою був старий замок? --- спитав він у дівчат.
--- Так. Їх ще немовлятами принесли вояки Магри. Я була їхньою нянькою. --- відповіла за дітей Наріта. --- Чому вас це цікавить?
--- Бо жерці викрали наших дітей, і забрали до цього страшного світу. Вони все правильно розрахували. Поки ми добиралися сюди, діти встигли вирости, не знаючи рідного світу і своїх батьків. --- Кажучи це, Карол не зводив очей з блакитноокої дівчини.
Його серце божевільно калатало, від хвилювання перехопило подих. Теймур стояв поряд і не зводив погляду з Ніли.
--- То Ви хочете сказати що є нашим батьком? --- спитала у Карола Луна.
--- Твоїм батьком, Федіє.
--- Хіба ми з Нілою не рідні сестри?
Карол не встиг відповісти на це запитання. Вперед виступив Теймур:
--- Севіла, донечко моя, ти пам’ятаєш мене? --- ледь чутно прошепотів він, на більше в нього просто не вистачало сили.
Дівчина простягла до нього руку:
--- Я не Севіла, я Ніла. Я завжди була Нілою. --- заперечливо покрутила дівчина головою.
Але якась невідома сила все ж тягла її до цього молодого чоловіка. Щось їй підказало що поряд найрідніша у світі людина, і вона кинулась йому на шию.
--- Татусику, я так довго тебе чикала!
Чоловік розгублено обіймав її за плечі, намагаючись заспокоїти, а у самого по щоках котилися великі сльозинки. Луна розгублено переводила погляд з Карола на Теймура і не знала як на все це реагувати.
--- Ви не помиляєтесь? --- нарешті спитала вона.
--- Ці очі, я б впізнав із тисячі. Та ти ж, і сама сказала що я тобі снився. Нічого так просто не відбувається.
--- А Ви, моя мама? --- спитала у Хети Федія.
--- Я б рада була мати таку дочку. --- відповіла жінка. --- Та на жаль ні. Я з твоїм батьком, лише друзі.
--- Але я вас теж бачила у вісні, і вашу прикрасу.
--- Мабуть для цього була якась причина. --- відповіла на те Хета.
Федія ступила кілька кроків на зустріч Каролові, і зупинилась як вкопана. Чарівник рушив на зустріч і рвучко обійняв дівчину.
--- Обіцяю тобі, доню, що ти неодмінно побачиш свою маму. В неї такі ж блакитні очі як у тебе.
--- А в мене, є мама? --- спитала Севіла у свого батька.
--- Так. Вона чикає на тебе. Тому нам, як найшвидше потрібно вибратись з відси.
--- Навколо повно загонів охорони. Вони шукають дівчат. --- обізвалась Наріта. --- Нам необхідно сховатися під землею, поки не пройде церемонія вшанування божества. Сховком ми обрали шахту, в якій було сховано чаклунський камінь. На ньому є напис, що розповідає як можна знищіти Магру.
--- Ми чули про цей камінь. Поспішимо його відшукати, поки в нас є така можливість.
Маленький загін рушив до скам'янілого лісу. Севіла міцно тримала батька за руку, наче боялася знову його загубити. Федії теж хотілося прихилитися до свого татуся, та її впертий і норовливий характер не давав їй цього зробити. Наріта бачила це, і ледь стримувала сльози. Вона обережно наблизилась до Карола, і тихо щоб її не почула дівчина, сказала:
--- Луна дуже гордовита. Вона ніколи не показувала своєї слабкості. Всі негаразди і труднощі переносила з високо піднятою головою. За всі тринадцять років я лише кілька роз бачила, що вона плаче, і то це було в ранньому дитинстві. Ви розумієте, що я, хочу сказати?
--- Так. Я це помітив. --- відповів жінці чарівник. --- Та я боюсь що вона мене відштовхне, а тоді буде ще важче зблизитись.
--- Не відштовхне. Я її знаю. Та і першого кроку сама не зробить. --- сумно всміхнулась няня.
--- Дякую за пораду. --- потис жінці руку Карол.
Тевій ішов поряд Федії і весь час намагався зазирнути їй у обличчя.
--- Ти чого? --- здивувалась такій поведінці дівчина.
--- Хочеться побачити в твоїх очах смуток.
--- Це ж чого б?
--- Адже ми, скоро розпрощаємось. На віки.
--- Мені теж сумно це визнавати. --- погодилась дівчина. --- Та це не обов’язково повинно бути написано в мене на лобі.
--- То той поцілунок, був лише знаком дружби? Більше нічим?
Федія зупинилась і круто розвернулась до хлопця. Дивлячись просто йому в очі, відповіла:
--- Більшим! Тобі, від мого зізнання, стало легше? Адже ти не зможеш повернутися до світу живих, а я, залишитись тут. --- в її словах було стільки болю, що Тевій пожалкував, що почав цю розмову.
Та все, ж її признання зігріло йому душу, і він дав сам собі обіцянку, що зробить все, аби Федія була щаслива. Перше, що він для цього зробив, схопив її за руку і підтяг до Карола. Перш ніж дівчина второпала що відбувається сказав: