--- Так. --- підтвердив Карол.
--- А свій оберіг, чарівнику, ти часом не дарував Федії?
--- Як ти здогадалась?
--- Я згадала сон, про який розповідала Федія. Нехай до каменю свої долоні притиснуть дівчата. --- запропонувала няня.
--- Нехай спробують.
Севіла і Федія поклали свої руки на відтиски. Якусь мить нічого не відбувалось. Та ось на сяючий поверхні став проявлятися напис, і Карол почав його читати:
--- Коли живе себе не пошкодує.
Коли зло, що живиться мертвим, скуштує живе.
То живе, навіки, знищить зло.
--- І що, все це, означає? --- не зрозумів Теймур.
Та мабуть і всі інші, так само. Дівчата зняли свої долоні з каменю. Напис зник. Карол витяг обереги. Амулет сонця він повернув Хеті, а свій простяг дочці.
--- Візьми. Він вже давно твій. Якби за певних обставин, він не був з тебе знятий, то ми б ніколи не розлучилися з тобою. Але тоді б загинула Севіла і її мама. Цей оберіг врятував їм життя. Надінь його. Тепер він оберігатиме тебе.
Федія наділа прикрасу, і з вдячністю посміхнулася батькові.
--- Ти, теж не залишишся без подарунку. --- Звернулася Хета до Севіли. Я обіцяла Богині Краси віддати цей амулет тобі, і я виконую свою обіцянку.
Жриця, наділа оберіг дівчині на шию.
--- Життя разом, зробило вас сестрами. То нехай ці обереги, зблизять і ваш дух, вашу силу в єдине ціле. Як колись допомогли нам. --- побажала Хета.
Дівчина з вдячністю потисла їй руки.
--- Це вперше, хтось незнайомий, так піклується про нас. Тепер я розумію, що означає бути рідними духом.
Та цю зворушливу сцену, перервав Тевій.
--- Як тепер, ми з відси виберемось? Знову плутати підземеллям? --- спитав він.
--- Думаю не прийдеться. --- посміхнувся Карол. --- Якщо Федія і Севіла мені допоможуть, то ми за мить будемо на зовні.
--- Чим же ми, зможемо допомогти? --- запитала Севіла.
--- Федія моя дочка, тому від природи має здібності мага. Потім на вас надіті чарівні амулети, вони теж додадуть нам сили. То візьмемось всі за руки, і уявимо місце, де ми знайшли вхід до шахти.
Втікачі з’єднавши руки, утворили коло.
--- Тепер всі думаємо про місце де нам потрібно опинитись. --- наказав Карол.
Та не встигли втікачі опинитися у скам'янілому лісі, як на них накинулися охоронці, що очікували у засідці їхнього повернення. Чарівника вдарили ззаду чимось важким і він втратив свідомість.
Коли Карол отямився, то зрозумів, що він зв’язаний і знаходиться в якомусь темному приміщенні.
--- Тут хтось є? --- запитав він.
--- Ми всі тут. --- відповіла йому Федія, вона підсунулась до батька і притулилась до нього плечем.
--- Це моя провина. Я не подумав, що на нас можуть чатувати. --- звинувачував себе чарівник. --- Та я все зараз виправлю. Я ж не даремно стільки років вивчав магію.
Він промовив закляття, і пута що сковували їх, розірвалися. В повітрі повисла сяюча сфера, і освітила кімнату. Карол обвів всіх очима.
--- Я так розумію, що ми знаходимося в головному храмі. Я пам’ятаю ці стіни. Саме сюди нам і потрібно було потрапити. Бо прохід до світу людей знаходиться за олтарем у жертовній залі. Та потрапити ми сюди, повинні були таємно, щоб нас ніхто не помітив.
--- Не вийшло. --- з сарказмом додав Теймур.
--- Що ж тепер робити? --- спитала Наріта.
Жінці було страшно. Смерть в вогняній утробі Магри, лякала її до божевілля. Та і інших така перспектива не надихала. Чарівник у роздумі, ходив в зад-вперед по тісній кімнаті. Всі очікували його рішення. Карол відімкнув запори і ледь прочинивши двері, визирнув щоб побачити що робиться на зовні. Кімнату ніхто не охороняв. Напевно жерці були упевнені, що зв’язані і замкнуті полонені нікуди не дінуться. З далеку почулися кроки. Мимо пройшов ланцюг жерців у чорних балахонах з насунутими на очі каптурами. Карол закрив двері і обернувся до друзів. На його вустах грала хитра посмішка.
--- Ти щось придумав, тату?
--- Так, моя мила. --- відповів чарівник. --- Я створю балахони. Ми їх вдягнемо і сховаємося в натовпі служителів Магри. Так ми, без будь яких перешкод, потрапимо до жертовної зали.
--- А що це, нам дасть. --- засумнівався у планові друга Теймур. --- Ну потрапимо ми у потрібне нам приміщення, але до Світу людей нам все одно шлях буде закритий. За олтар нам не пройти.
--- Можливо зараз, все і видається таким безнадійним. Та поступово рішення прийде саме. Я впевнений в цьому. На місці все видасться набагато простішим, ніж зараз.
Чи і насправді Карол так вважав, чи лише заспокоював друзів, напевне важко сказати. Та його супутники повірили йому, і погодились на цей ризикований план. Надівши балахони, вони вистроїлись в ланцюг і пішли слідом за іншими жерцями. Cпочатку, все йшло добре. На них ніхто не звертав увагу. Вони без перешкод потрапили до жертовної зали. І як найближче підійшли до олтаря, і це виявилося їхньою помилкою. Карол ніколи не стикався з Темхусом, і уявлення не мав про його здібності. Верховний жрець з'явився перед натовпом, всі рухнули на коліна. Втікачі зробили те саме. Темхус втяг ніздрями повітря, і повільно повернув голову в їхню сторону.