--- Між нами живі люди! --- зі злорадною посмішкою на ящірячій морді, проказав він, і ткнув кігтистим пальцем в їхній бік. --- Ті, про кого я кажу, підійдіть до мене. Вам все одно нікуди діватися.
Карол з друзями виконали наказ.
--- Зніміть каптури, я хочу бачити ваші обличчя. --- наказав син Магри.
Його наказ був виконаний. Від здивування, його очі зробилися круглими.
--- Обраний! --- вигукнув Темхус. --- Я тебе недооцінив! Прийшов сам, ще й друзів привів. Мабуть рятувати своїх вилупків?
Верховний жрець зареготав, аж стіни храму здригнулися.
--- За кого ти себе маєш! З ким, ти, вирішив помірятися силою? --- захлинаючись від сміху прогарчав він --- Та я, дам всім вам шанс піти з відси живими, якщо твоя дочка погодиться служити Великій і Безсмертній Магрі. Інакше вас всіх уб’ють, і згодують Богині смерті. Живих вона не їсть.
Останні слова пронизали свідомість Федії. Вона постійно думала, про напис на камені, та відповіді не знаходила. Темхус сам підказав їй відповідь.
--- Цьому ніколи не бувати! --- рішуче відповів чарівник. --- Моя дитина не служитиме злу!
--- Може вона іншої думки, давайте спитаємо у неї. --- все ще посміхаючись, запропонував Темхус.
Він поманив до себе Севілу. Верховний жрець був впевнений, що саме вона володіє чарівним даром, адже так йому повідомили.
--- Іди сюди, дівчинко. Не бійся. Я хочу, щоб ти сама нам сказала своє рішення.
Теймур хотів було зупинити, свою дочку. Та дівчина злегка похитала головою, не даючи йому цього зробити. Теймур не знав, що задумала його дитина, але втручання було небезпечне і для неї, і для решти його друзів. Ніхто з втікачів, теж не заперечили, що Севіла дочка чарівника. Проходячи повз Федію, дівчина глянула в очі сестри, і Федія зрозуміла її задум. Мабуть те, що вони удвох притискали руки до каменю, якось вплинуло на їхню свідомість. Вони могли спілкуватися між собою не кажучи ані слова. Тепер для Федії не було секретом, що Севіла задумала теж саме, що і вона. Дівчина занадто сильно любила свою сестру, щоб дозволити їй зробити це, замісто себе. Та поки Федія розмірковувала, що ж робити, Севіла пройшла кілька кроків, і опинилася між Темхусом і вогняним колодязем, з якого вже виривалися язики полум’я. Це означало, що Магра прокидається, і наміряється прийняти жертви.
--- Ти готова, прийняти клятву вірності нашій Покровительці? --- спитав Севілу Темхус.
Дівчина сміливо глянула в очі чудовиська:
--- Ніхто, і ніколи не змусить мене служити тобі і твоєму лихому божеству. Ти кажеш, що вона не їсть живих? То ми зараз побачимо!
За мить дівчина вже стояла на зрубові. Все навколо завмерло в очікуванні чогось страшного. Лише Федія блискавицею кинулась в бік Севіли. Вона вчепилася їй в руку, та було пізно, вона плигнула у вогняне жерло. Федія тримала її з усієї сили, але ноги сковзнули по гладкій підлозі, і вона полетіла в низ слідом за сестрою, полум’я зімкнулись над їхніми тілами.
--- Доню! Дитино моя! --- це кричав Теймур.
Чоловік рухнув додолу, не відчуваючи власного тіла. Серцевий біль паралізував його, і він вже не міг розуміти, що відбувається навколо. Карол наче скам’янів, він не кричав і не бився в істериці, він не міг розумом осягнути тієї трагедії, що відбулась на його очах. Невже його дитини, яку він тільки повернув, вже немає? Лють до Темхуса, наповнила кожну його клітину. Вона пульсувала по його нервах і стікала на кінчики пальців, і з них на зовні виривалися вогняні спалахи. Ці спалахи з’єднувались переростаючи у величезну вогняну кулю. Всі, хто до цієї миті оточували Карола, почали задкувати. Темхус підвівся зі свого трону. Він байдуже глянув у бік чарівника:
--- Твої намагання марні. Ти хочеш вбити того, хто і так вже мертвий. Я не зможу жити довше ніж житиме моя мати. Я ніколи не розумів, чому люди жертвують своїм життям, за ради порятунку інших…
Темхус не встиг закінчити своєї думки. З глибини Магрового колодязя вирвався вогняний стовп. Він був такої потужності, що знесло покрівлю храму. А вогонь плинув далі, до важких хмар. Хмари, куди дістав той вогняний стовп, зробилися криваво-червоними. Вони почали зникати відкриваючи бездонну блакить неба. Промені Алагіра нарешті дісталися Планети мертвих, і нарешті торкнулися її своїм цілющим теплом. Темхус прикрився, від все проникаючих променів зірки, рукавом свого балахону. Та Карол не чикав коли сонце спопелить нечесть, і послав у нього вогняну кулю. Атакований з двох боків світилом і чарівником, син Магри розсипався на порох. На очах у присутніх, почали зникати стіни храму, вони просто випаровувались. Вогонь що все ще виходив з глибини колодязя з червоного перетворився на блакитний, потім став білим і прозорим, і всі побачили дві тендітні дівочі фігури. Севіла і Федія тримаючись за руки пливли в тому світлі на зустріч своїм батькам і друзям. Дівчата були живими. Їхні амулети сяяли і те сяйво зливалося в єдине. Воно огорнуло їх наче кокон, і захистило від всепожираючого вогню. Магра захлинулася їхньою життєвою енергією і навіки зникла. Система Алагір була звільнена від влади зла.