Теймур очуняв лише тоді, коли Севіла почала його розціловувати, намагаючись привести до тями. Він ще деякий час не міг второпати що відбувається, поки Карол не дав йому між плечі доброго стусана.
--- Та отямся ти нарешті! Жива твоя дитина.
Батьки і друзі ще довго раділи дивовижному поверненню дівчат. Вони обнімали і розціловували їх. До Федії підійшов Тевій. Він взяв її руку і притис до своїх:
--- Під цим тілом не б’ється живе серце. Та моя душа кохає тебе, і ніколи не забуде. Я не жалкую, що за час свого справжнього життя не зустрів кохання, бо боги мені подарували його після смерті. Це кохання житиме в мені вічно.
Дівчина ніжно обняла хлопця, і поцілувала. Та раптом тіло Тевія розсипалось на порох, і руки дівчини повисли в повітрі. Та хлопець не зник. Його душа, сяючи всіма барвами веселки все ще стояла перед нею.
--- Ти звільнився. --- розгублено, і одночасно з захватом промовила Федія.
Дівчина обернулась на няню. Наріта теж звільнилася від тягаря безсмертного тіла, в яке її посилила Магра. Прекраснішої душі ніхто ніколи не бачив. І вона і Тевій повільно піднімалися в гору до сяючого Алагіра.
--- Наріта, няня, ми тебе ніколи не забудемо. Ми все своє життя пам’ятатимемо, і любитимемо тебе. --- прокричала їй в слід Севіла.
--- Я теж вас всіх любитиму. --- відповіла жінка. --- Прошу вас, подбайте про моїх дітей. Їм дуже важко жити на світі сиротами. Ви знайдете їх у селищі Туламі у Каурдані.
Останні слова Наріти ледь вдалося розчути. За мить вона, Тевій і решта бранців темних сил, зникли з очей.
--- Що ж, здається нам час повертатися додому. --- з полегкістю зітхнув Карол. --- Нам вдалось зробити навіть більше ніж ми збиралися. Ми не тільки, повернули наших дітей, а і звільнили нашу зоряну систему від зла.
За його спиною закашлявся Теймур.
--- Ну, так. --- поправився чарівник. --- Це наші дівчатка звільнили світ від зла, а ми їм трохи допомогли.
Всі засміялися…
Карол відкрив прохід для повернення на Далмарію. Їх зустріли з розпростертими обіймами. Тут теж все змінилося. Пірати втратили свою надприродну силу, і швидко були переможені. Зараз вони сиділи зв’язані, під стіною напівзруйнованого храму, і боячись гніву своїх колишніх невільників не наважувались навіть поворухнутися.
--- Як довго нас не було? --- спитав у Ермса Карол.
--- З півгодини. Ми відбивалися з усіх сил. Нам на допомогу прийшли робітники, що працювали в день. Вони озброїлись і повернулись. Та нам однаково було непереливки. Багато з наших були вбиті. Ми вже почали втрачати надію на перемогу. Пірати тіснили нас все сильніше, та раптом просто попадали від безсилля. Вплив Магри на них скінчився, дякуючи вам.
--- А де ж, ті немовлята, по які ви ходили? --- спитав, з співчуттям у голосі, Замер. --- Невже не врятували?
--- Чому ж? Врятували. --- Карол показав рукою на дівчат. --- Ось наші немовлята!
--- Немовлята? Та їх заміж пора віддавати! --- засміявся колишній раб.
--- Так. Деякі плюси в цьому таки є. --- посміхнувся Теймур і обійняв дочку за плече
Пек з командою чекали на них в домовленому місці. Та вони були не самі. Біля Теймурового корабля, хитався на хвилях піратський корабель. Це насторожило мандрівників. Та ось на палубі з’явився сам Пек, і привітно помахав рукою. Все було в порядку. Пірати і тут потерпіли поразку.
«Севіла» з легкістю розрізаючи хвилі стрімко наближаючись до Туламі. У Карола і Теймура, з цим місцем було пов’язано багато спогадів. Капітан Пек взагалі був з відси родом і добре знав тутешні води. Дівчата стояли на палубі, і вдивлялися в Каурданське узбережжя. Наріта часто розповідала їм про свій рідний край, і її вихованки зараз впізнавали ці місця за описом. Та вони, навіть уявити нічого подібного не могли. Прозорі води моря, лагідно омивали вікові скали. Жовті піски пляжу, зелені пагорби радували очі дивовижною красою. Збудовані з жовтого каменю будиночки виглядали ластовинням на усміхненому обличчі підлітка.