--- А де ви були стільки часу? Я їх годувала, одягала, витрачалась на ліки, а ви взялись хтозна звідки, і хочете отак, без документу їх забрати? Не віддам! --- тримала оборону жінка.
Поки Хета і господиня сперечалися, чарівник злегка почаклував, і в його руках з'явився свиток. Це був Нарітин заповіт, в якому було записано все те, про що тільки но сказала Хета. Карол простяг його опікунці дітей. Жінка повертіла документ у руках. Було очевидно що вона не вміє читати, та свиток з печаткою справив на неї враження. І все ж, вона не хотіла відступати.
--- А хто мені оплатить збитки?
Чарівник висипав на стіл купу золотих монет. Господиня на якусь мить втратила дар мови, і хутко накрила гроші ганчіркою. Потім підійшла до дівчаток, і штовхнула їх в бік Хети.
--- Забирайте. Мені менше мороки.
Хета взяла сестричок за руки і вивила з будинку. Мандрівники пішли не попрощавшись. Та жінка не звернула на це ніякої уваги. Вона закрила двері на засув, і взялась рахувати гроші…
--- Ви справді друзі нашої мами? --- Несміливо запитала Луна.
Бідолашні діти так настраждалися, що вже нікому не вірили. Вони розуміли, що становище в них безвихідне, та все ж сподівалися на краще. Хета зупинилася, присіла на в почіпки перед дітьми, і погладила по голівках. Її очі сяяли добротою і ніжністю.
--- Не бійтеся нас, маленькі. Більше ніхто вас не образить. Ваша мама була нам справжнім другом. Ми поважали і любили її. І нікому не дозволимо знущатися з її донечок. Поки ви ще маленькі, я і мій чоловік візьмемо вас до себе, і спробуємо стати для вас гарними батьками. А коли ви підростите, то самі вирішите як вам краще бути.
Старша з дівчаток обійняла жрицю за шию, менша теж прослідувала її прикладу. Хета аж сяяла від щастя. Не менш щасливим був і Плато, нарешті в них буде справжня родина!
У замку Орнагула на мандрівників чикали Мілена і Тума. Весь час поки чоловіки займалися пошуком дітей, вони доглядали за хворим чародієм. Орнагул згасав на очах, та все ж намагався триматися в цьому світі. Він дуже хотів дочекатися повернення Карола і Теймура. Ці кілька тижнів виявилися для подруг за надто, емоційно, важкими. Вони майже не розмовляли одна з одною. Тума постійно картала себе за ту, здавалось маленьку необачність, що привела до таких страшних наслідків, а Мілена, хоч і розуміла що Туминої провини в цьому немає, не знала як розрадити подругу, і лише здаля спостерігала за її стражданнями. Лише час від часу, жінки виходили на стіни заму і спостерігали за обрієм, сподіваючись побачити там корабель. Ось і сьогодні вони разом піднялись на стіну. Море було бурхливе і непривітне. Важкі хвилі розбивалися об скелясті береги, розкидаючи пінні бризки на всі боки. Вітер рвав на жінках одяг, і зривав з голови хустки. Та вони продовжували стояти і чикати на диво. Може саме сьогодні, в такий похмурий день, Боги Світла і Добра посміхнуться до них, і їхні кохані, разом з дітьми, повернуться додому. Раптом Тума повернулась обличчям до подруги, і дивлячись просто їй в очі, спитала:
--- Ти ненавидиш мене?
Мілена аж здригнулась від такого питання.
--- Ну що ти вигадуєш? За що мені, тебе ненавидіти?
--- За те, що сталося.
--- В цьому немає твоєї провини. Карол, тобі ж, усе пояснив.
--- Але, якби я не зняла медальйона, Федія була б з вами.
--- Але загинули б ти і Севіла. Хіба ми були б тоді щасливіші? Теймур і Карол повернуть дітей, ось побачиш! Все знову буде добре. В цьому замку знову пануватиме радість і … Корабель!
--- Що? --- не зрозуміла Тума.
Мілена простягла руку в бік моря:
--- Корабель! Вони повертаються!
Жінки кинулися по сходах вниз. Вони бігли до порту тримаючись за руки.
--- Тільки б все було добре. Тільки б вони знайшли їх. --- шепотіла сама до себе Тума.
На березі зібралось багато народу. Хтось зі старих моряків висказав свою думку:
--- Вони сьогодні не зможуть причалити. Хвилі дуже високі.
--- Так. Можуть розбитись об скелі. --- підтримав його інший.
--- Що, ніяк не зможуть? --- в розпачі, спитала Мілена.
Старий моряк здвигнув плечима.
--- Хоч би, яким вправним був капітан, це небезпечно.
На «Севілі» теж розуміли, що з непогодою шуткувати не можна.
--- Доведеться зачекати, поки хвилі стихнуть. --- пояснив ситуацію капітан Пек.
--- Як шкода. --- зажурено зітхнула Тума. --- До мами так близько, а побачити я її не можу.
--- Так. Це очікування мені теж здається довшим, за роки, що ми провели на Планеті мертвих. --- погодилась з нею Федія.
--- Дівчатка, а що це у вас, такий сумний вигляд. --- спитав Карол заглянувши до них у каюту.