--- Все зробимо, і будемо чикати на вас. Не спізніться! --- вже в до гонку гукнув Пек.
В замку панував похмурий настрій. Та підготовка до подорожі не припинялась і на мить. Коли Карол і Теймур повернулись, їм на зустріч важкою ходою вийшов Орнагул.
--- Вчителю. Ви погано виглядаєте. Втома дається Вам в знаки. --- підмітив молодий чарівник.
--- Встигну відпочити. --- відповів на те старий.--- Я де що знайшов у рукописах Вартохара. Мій учитель міг заглядати далеко в майбутнє. Пішли до бібліотеки, я вам покажу.
Чоловіки без зайвих суперечок пішли за Орнагулом. Коли прийшли до кімнати, чарівник показав на книги що лежали на столі.
--- Подивіться сюди. В цьому рукописі є закляття що відкриває двері зла.
--- Мається на увазі прохід Темхуса?--- здогадався Карол.
--- Правильно, мій хлопчику. Перепиши його, і добре запам’ятай. Від цього закляття залежить ваш переміщення на Планету мертвих, і ваше повернення з відти. І ось ще, я вважаю найголовніше з усього що я дізнався. --- Орнагул підсунув книгу до Карола. --- Прочитай!
Карол нахилився над рукописом:
--- … и там в глибинах мертвої планети, є камінь. Хто знайде його, знатиме як здолати загарбника. Якщо себе не пожаліє, задушить живою кров’ю джерело зла. --- Карол замислився.
--- Ти зрозумів суть сказаного? --- перервав його міркування чарівник.
--- Я здогадуюсь, що на Планеті мертвих, десь схований камінь, на якому є інструкція що до знищення Магри. Треба буде його знайти. Решту ребусу розгадаємо на місці.
Теймур спостерігав за вчителем і його учнем зі сторони. Він захоплювався їхнім взаєморозумінням і злагодженою працею. Ось Орнагул підійшов до учня і поклав свою висохлу, старечу руку йому на плече.
--- Залишилось лише одне.
--- Що саме? --- не зрозумів Карол.
--- Тобі забракне твоєї власної сили щоб самотужки здолати зло. І я віддаю тобі свою власну силу, і силу чарівників пройдешніх поколінь.
--- Ви не можете цього зробити! Віддавши чарівну силу мені, Ви станете звичайним смертним. Ваше життя скінчиться! Я не хочу Вас втрачати, вчителю! --- Карол був у відчаї. Та Орнагул його не слухав.
--- Я своє вже віджив. Більше нічим не зможу прислужитись людству. Це останнє що я повинен зробити свідомо. Не хочу забирати свій дар в могилу, а воно так і станеться як що ти мене не послухаєш. --- тихо але твердо промовив старий чарівник.
Більше він не слухав заперечення свого учня. Він міцно стис Каролові руки в своїх, і пильно дивлячись чоловікові в очі, мовив:
--- Силою Богів Світла і Добра, нехай моє стане твоє, і твоє служить тільки добру.
Яскравий спалах огорнув чарівників. Теймур від несподіванки прижмурився. Він мало розумів що відбувається, та розум наказував не втручатись. Він терпляче чикав поки на нього звернуть увагу. Яскрава хмара розтанула. Орнагул мов підкошений впав на підлогу. Останні сили покинули старого, а Карол від приливу великої сили вознісся майже під стелю. Якусь мить він приходив до тями. Теймур не витримав напруги, чоловікові було страшно від побаченого, і він закричав:
--- Кароле, друже отямся!
Молодий чарівник розплющив очі. Повільно опускаючись до низу, він усвідомлював що відбулось. Орнагул зробив його наймогутнішим чародієм системи Алагір. Його чекає остання битва зі злом. Від того хто переможе залежить доля всіх мешканців системи.
--- Що тут відбувається? Що зі старим? --- схилившись над Орнагулом, засипав друга запитаннями Теймур.
--- Це важко пояснити.
--- А ти спробуй.
--- Давай краще віднесемо вчителя до його кімнати, а поясню я тобі все згодом. Добре?
--- Гаразд, я почекаю.
Чоловіки підняли старого чарівника, (він був легким як висохла билинка), і обережно щоб бува ненароком не завдати якоїсь шкоди, понесли. По дорозі вони зіткнулись з жінками.
--- Що з Орнагулом? --- розхвилювалась Мілена.
--- Все буде добре, він трохи втомився. Скоро прийде до тями.
Старого поклали до ліжка. Тума поправила подушки і вкрила його покривалом.
--- Його не можна залишати самого. Я біля нього посиджу. --- сказала вона, і важко зітхнула. Не дивлячись на всі виправдання, жінка почувала себе винною у всьому що відбулось за останню добу. Вона змарніла і виглядала не набагато краще ніж непритомний Орнагул.
--- Я теж залишусь. --- підтримала подругу Мілена. --- Ми вже зібрали все, що вам потрібно в дорогу. Залишилось лише перенести на корабель.
Жінкам теж хотілось відправитись на пошуки дітей, та за даних обставин це було неможливо. Від усвідомлення цього їм було ще важче. Прощалися поспіхом, намагаючись не завдавати одне одному ще більшого болю. Та все ж жінки не змогли втримати сліз. Ридаючи Тума простягла Каролові оберіг. Він мовчки надів його на шию, і міцно стис в широкій долоні. Перед очима зонову спливло обличчя донечки. Він ще раз міцно обняв на прощання Мілену, і разом з другом пішов на верфі, де на них вже чикав зібраний в дорогу корабель.