— Пані Туазель! двері! двері!
Єдине слово, щоб отямилася: двері! Гукніть їй: двері! і з пекла вискочить!.. Щоправда, у нашому будинку вже нема такого пристрою! вона випросила, щоб «автоматично»… усі відмикають самотужки… натисканням ґудзика!.. ще за два роки до війни!.. але у неї ненависть лишилася!.. одне слово! ладна кусатися!
— Двері! Двері!
Даремно гукаю… жодної відповіді!.. куди консьєржка пропала?.. куди поскакала? не знаю… пішла допивати?.. увесь бальзам? у неї ж була пляшка у руках?.. тримала міцно! о, бачу її… по той бік авеню… перейшла!
— Двері! Двері!
Усе одно гукаю!.. щоб розсердилася і прийшла! але вона показує, що дуже зайнята! бо вони й далі чубляться! з Мімі й Родольфом!.. досі!.. тож мій голос! де там! де там! навряд почують! бо вони шаленіють! жах! жах! руками махають!.. усі троє! пахне смаленим!.. на хіднику… бачу, мов удень… на світанку… погано бачив Мімі, тепер бачу… кринолін, волани… усе на ній!.. і боа, і мантилька, і капор… я казав, що консьєржка бере гору… але не цілком!.. На Мімі перлове намисто!.. і перука!.. і готова далі битися!.. місця тепер досить! не то що в коридорі! чи в консьєржки! на авеню місця досить!.. і клекотливого потоку фосфору вже немає! лише кілька жаринок!.. отут!.. отам!.. на бруківці… як недопалки!.. дерева геть обгорілі… жодного листочка!.. троє знавіснілих забіяк там, між платаном і пожежним «сигналізатором»… залишками платана… Родольф у самому лахмітті… порваний редингот теліпається… на штанах тільки одна штанина… але це його не стримує, де там!.. вони, ви ж уявляєте, де все діється, перед в'їздом до гаража… уже не б'ються, але як шпетять одне одного! марно сподіватися, що дочекаюся їх на поміч!.. не прийдуть і бальзаму не принесуть! мені Гортензія тут більше стала б у пригоді… Гортензія своячка… думаю… я б їй сказав: «Панно Гортензіє, хворій не краще!» вона відразу зрозуміла б… я ретельно зважую слова… я не лікар «хоч-так-хоч-сяк»!.. зауважте, я присяжний лікар!.. у районі недалеко, звідки пишу!.. берег Сени… десять… дванадцять довідок на день!.. «Я, що підписався нижче… і т. д.»
— Ви знову забалакалися! так ви ніколи не закінчите!
— Ні! ні! нічого такого!.. я не забалакався, я лише викладаю факти у послідовності! легкома дві тисячі сторінок, якби з комфортом… тішив би вас оповіддю!.. Подумайте лишень, яка катастрофа!.. більше половини міста в порох!.. а тепер порівняйте з бучею, яку вони вчиняють, щойно похитнувся уряд!.. чи з нагоди століття якогось несусвіття! чи як хтось пердне на «Тур де Франс»! я б теж так міг! але навіть не тягне! Я працюю тільки серйозно!.. серйозність! хронологія! Розповідаю про Родольфа, церберку, Мімі, як вони чубляться на тому боці… і не вгавають! під спаленим платаном… звитяжна битва! Гукай чи не гукай «Двері!», гай-гай, і не почують!.. трусяться, підскакують із люті… он яке видовище!.. я вже казав, саме почало світати… тепер насправді ніч минає… поети подумали про все… ніч минає!..
— До діла! до діла!..
Забіяки зайняли всю авеню… усю авеню! я вам казав, що платани, липи теж геть обгоріли… увесь ряд… і всі сади… безлисте гілля… весь парк навколо вітряка, вершок усього Парижа! уявляєте?.. будинки менше потерпіли, але кути пооббивало… балкони звисли… димарі десь поскидало… але всі поставали на свої місця, точно на свої місця! всі, тобто будинки! спустилися назад з Небес… потанцювавши ригодон! надзвичайно!.. А про погоду я сказав?.. Погода буде гарна! от! хороша! це ясно! після ночей найгірших жахів, найруйнівніших катаклізмів знову сяє сонце! і все виграє геть по-новому! без бенгальських спалахів! справжнє сяйво!.. не хімічне й фосфоричне!.. чудове сонце оновлення! навіть обвуглені й замурзані будинки повеселішали… і навіть обгоріле листя на платанах неодмінно відросте… і розчахнуті дерева… квіти знов запахнуть… ломиніс, ясмин… знову п'янитимуть панянок… дрозди знову заспівають! отак! до біса спогади! що сумного лишиться?.. непотрібне лахміття… спогади! природі байдуже до спогадів! вінки суму віднесіть на кладовище! усі витребеньки до могили! і всі похнюпленості! три су можливо для поховального бюро? Чи варто?.. чи варто?.. усе! усе!.. увесь набір!.. спогади!.. спогади!.. а я хочу вам їх продати!.. я саме вчасно!.. і бонус: моя судова справа… от якби за зґвалтування негренятка!.. звичайно! браво!.. але у «політичній справі»? погляньте-но!.. осуд!.. єдиний французький письменник, який сидів у ці зловісні роки, повторюю: єдиний!.. і не день! два роки, прошу пані! і без причини! саме так, люба пані! кажу: письменник! не журналіст! письменник! ні більше ні менше… ані церемоніймейстер…