— Так його ж повісили!
Відлуння під брамою… не час витикатися… мені й у калюжі непогано… скоцюблююся ще більше… забрьохуюся… вдаю грудку крові… у калюжі крові… аби лишень не бите скло! але скалки по всій підлозі!.. не перекидатися! менше ворушитися… тулюся до стіни, тісніше до стіни… якщо подивляться, побачать саму купу… а ще тут повно тиньку… та вони не дивляться, ні на що не дивляться, тільки сваряться… лаються! між собою!.. почалося з мене, з мого приводу, а тепер про товстуна, раптом зацікавилися… «А де Норманс?»… а вони його знають? вони звідси?.. шукають його… «Він пішов!» міг би їм сказати… але не буду себе виказувати!.. звідки взялися ці цікаві?.. з метро?.. з довколишніх будинків?.. може, з дахів?.. може, бачили Лілі?.. і Бебера? може? о, впізнаю один голос!.. два голоси!.. ніби не такі невідомі… я б їм крикнув: «товстун кудись подався! його жінка мертва! під столом його мертва жінка!»… отоді вони вмить прибіжать і укоськають мене!.. досить прислухатися!.. у стані озвіріння!.. одне слово, і пошматують!.. якщо втручуся!.. ага, упізнаю ще інші голоси!.. два пискляві голоси… ага, це мої дві гарпії з восьмого!
— Двері! двері панни де Зейс!
Показують усім, що двері Армелли розбито… а я думав, вони десь на горішніх поверхах!.. десь нагорі! аякже!.. вони справді тут, от стерво! обидві тут! цокотухи! метушаться!.. «Армеллині двері хтось виламав!» повторюють! ніхто не бачив… «У неї було повно випивки!» ти ба! знають!.. звичайно, усім хотілося випити! усім! «Це грабунок! це грабунок!» Репетують!.. хто виламав двері? хочуть з'ясувати!.. довідатися!.. такої товщини, з металом! мацають… украй обурені!.. «Неймовірно!.. крадії, покидьки! кримінальники! неймовірно!»… репетують… а бите скло повсюди?.. а пляшки?.. порожні!.. а сміття!.. га? що за люди!.. і що за липка калюжа? що за твань?.. а хто це накаляв?.. насцяв цілі озера?.. чия це кров?.. о-ля-ля!.. хто ці нехлюї?.. хочуть з'ясувати!.. «Це не ви, пані?.. це не ви?.. ви до кого звертаєтеся, свинюко?.. нахаба!.. шльондра!..»
Сварка!.. ніхто не ламав! усі відпекуються… «Варвари! злодії! потолоч!» лаються завзято!.. хтось кричить: «це той запроданець!» ого, запроданець!.. це кепсько!.. я скулююсь… треба сплющитися ще!.. зникнути в калюжі, під калюжею… під підлогою… якщо помітять, буде непереливки!.. «запроданець!» запроданець! це я!.. більше не дихаю чи майже… піді мною стільки крові, бруду, сміття… притрушений тиньком… він ще опадає… і шматки мозаїки!.. хай що, аби купа!.. зрадника шукатимуть! а якщо знайдуть, витягнуть?.. я дверей не ламав, не пив ні краплі, можу їм гукнути: «Я нічого не пив!..» і все! ненавидять мене, і цього досить!.. мовчатиму, то схоплять і шкуру здеруть!.. ненависть і все!.. вдовж стінки попід стінкою мушу злитися з уламками, рештками меблів, ганчір'ям, скалками… мушу злитися з тванню… наскільки це можливо!.. затасуватися під грязюку… що поробиш… а як знайдуть?.. Мати Божа!..
гав! гав!
Гавкіт!.. знову!.. Пірам!.. Це Пірам!.. він не надворі?.. я бачив, як він виходив…
— Пірам! Пірам!
Кличу… тихенько… біс із ними, якщо почують! хочу торкнутися Пірама!.. якщо це він… це він? голова його?.. інші так завзято лаються, про що? про кого?.. «хто виламав двері? хто все випив? це не ми!»… тоді хто?.. хто все випив? треба з'ясувати!.. їм не до мене!.. не тільки Армеллу пограбували!.. і погреби!
Вони вже чули!.. лементують на всі усюди!.. не знаю про погреби, мене там не було!.. кажуть, усе винесли… спускаються, піднімаються з погребів, кричать: «нічого! нічого не лишилося!» геть-чисто все забрали! повертаються з порожніми пляшками… повне розграбування! а нагорі?.. міг би сказати… вони ж нічого не бачили!.. яке плюндрування!.. страшні дикуни! не забарилися! а тепер у метро! вони всі в метро!
— Доктор з ними!
Така думка під брамою… за інтонаціями, здається, ці люди не звідси!.. крім двох сестер… упізнаю голоси двох сестер! інші нічого не знають, вигадують!.. усе діялося не так, як вони кажуть… що поробиш!.. не буду заперечувати… я в калюжі, я прилип!.. тільки Пірама гукаю: «Піраме!..» без ризику… бо та шушваль так гучно репетує! а в нього тонке вухо, у Пірама… він мій голос почує… усе одно остерігаюся… кличу тихенько… а велика пересранка удвічі гучніша!.. «Авжеж! Авжеж!» якась дама когось винить… у чому?.. у чому?.. «П'ята колона»!.. так називає… Лясь!.. Ой-ой-ой! усе закипає!.. Ще ляпас! два ляпаси… не дамські ляпаси, а чоловічі! хтось розлютився за «п'яту колону»!.. іще!.. іще!.. «Головоріз! Негідник! Педераст!»… хто там педераст?.. не ворушуся, не підводжуся… лежатиму в калюжі та й поготів!.. у калюжі!.. вони навіть не з нашого будинку, оті з ляпасами… Хоча хтозна!.. упізнаю деякі голоси… від учора скільки мордасів пороздавали!.. але мені будуть не просто мордаси, якщо з калюжі витягнуть!.. уколошкають!.. після всього, що про мене казали, треба начуватися!.. вони й одне одного сварять, мов навіжені… від першої сирени пики товчуть… я все нотую, бо інші розповідатимуть усе навпаки, мовляв, усі були вкрай чемними у шалі катаклізмів… наполягаю: коли їх тридцятеро ховалось під столом… п'ятдесятеро!.. коли верещали, репетували, обсиралися, то не так бундючно виглядали!.. факт!.. крім співачок… фальшували, правда!.. але голоси! жінка Клео, Періколка, Мімійка… де всі поділися?.. а ті, котрі галасували в брамі, котрі казилися зі спраги!.. і з заздрощів!.. звісно, Армелла мала повно питва!.. усе випито, ось маєте!.. решта посипалася каскадом? у розлам?.. углиб розламу? є від чого шаленіти!.. вони розлите з землі не вицідять, ті спраглі йолопи!.. а нагорі, на поверхах не влаштували полювання на пляшки? а раптом? нехай підуть пошукають!