Нехай прокинеться!.. нехай розкаже, де тут сходи!.. спочатку!.. по-перше!.. нам більшого не треба!.. обрис… його обрис!.. сходи!.. годі химери гнати! Оттав теж дратується!.. давно на Норбера зуб має! з його зарисами!.. а ще винним чується… це ж він стіну пробив!.. Оттав тобто… справді!.. і чого домігся? що Бебер там сидить і блощиць вигризає!.. але Бебер уже зник! он він аж у кутку!.. здається!.. здається!..
— Агов, Норбере! Норбере! ти на зніманні?
Оттав йому гукає… що за «кіно»?… це знімання?.. але з ким?..
— Ти сам?
О, нарешті!.. наважився… підводиться! Норбер наважився! а то сидні справляв… заворушився!.. іде до нас, радіє!.. йде до пробоїни в стіні… простягає руки… усміхається… вітає…
— Я на вас чекав!
Отак!.. перші слова!
— Заходьте ж, заходьте!
Лізти через дірку?.. запрошує! гаразд!.. пролазимо! ми вже у вітальні…
Коли він такий приязний… хтозна… він нам пояснить…
— Скажи-но!.. що тут діється?..
Кажу йому…
— Що діється? де?
Здивований.
— А ти не чув? ти десь їздив? тебе тут не було?
Повторюю…
Клеїть дурня.
— Ти не чув, як усе падало? не бачив фосфору? не був під бомбами?
Усе йому треба пояснювати!
У нього застиглий погляд… з ким я розмовляю?..
— Друзі мої, ви що, здуріли?
Він вигукує!..
— Нічого не було!.. ви все наплутали! отак! ви наплутали!.. нічого не було! а тільки буде! так! достоту! буде! тільки буде!
Наголошує на тільки буде!.. прикладає пальця до вуст… але це цілком таємно!.. і що я… я! загучно розмовляю!.. занадто!.. прихиляється мені до вуха… шепоче…
— Ви все переплутали!.. чш-чш-чш!.. ви ж чули! залпи!.. урочистий салют! отак-от! бум! бум! бум!… отак-от!..
Тобто ми повні дурні!
Щоб продемонструвати свій бум! бум! він складає руки рупором!.. навшпиньки стає… і нам вичитує!..
— Усе переплутали! одумайтеся, нічого не було!.. чш-чш!.. усе тільки буде!
Таке схвильоване все тільки буде!
— Що буде?
— Чш-чш! чш-чш!
Слова не дає сказати, от дивак!.. мене аж трусить!..
— Чш-чш!.. вони скоро прийдуть! я чекаю!
— Кого чекаєш, блазню?
Терпець мені урвався!.. дам йому кілька стусанів! оцими руками!.. хоч який я кволий, з розхитаними ребрами, а дам чортів… за такі жарти!.. він похитується… похитується… не відповідає… підводить очі до стелі… мовляв, який я жалюгідний!.. аж ось я знову падаю на коліна… не із захвату! з немочі!.. хоч не рачки… між Лілі і ним!.. бачу всю вітальню!.. і себе бачу в люстрі… що я в лахмітті!.. навіть без штанів, схоже… де я був?.. величезне ціле люстро, зауважте!.. як і вся вітальня ціла-цілісінька?.. але не вікна! о, ні! не вікна! жодної шибки!.. повторюю… хоч і будинок упритул до нашого!.. найближчий сусід!.. стіна до стіни!..
Це як блискавка, її не вгадаєш!.. сюди не вдарить! туди влучить!.. метр туди, метр сюди, вас понесе в етер або будете п'ятдесят років тягатися до Лурду й пащекувати про чудо, згарки купувати, свічки з них робити і ставити як нові, і знову пащекувати… чудо за метр, навіть за сантиметр!.. за міліметр, який вартує життя!.. пустощі земної кори неймовірні! а що як зараз знову почнеться? отут?.. поки я вам розповідаю про те та се? розбурханість глибіні?.. шалені рої шрапнелей?..
— Норбере! Норбере! То це знімання чи ні?
Оттавіо допікає спрага!..
— Тут є що випити? є що випити?
— Отам! отам! охолоджується!
Ми його дратуємо… наші вигуки!.. киває нам углиб квартири… нам пити!.. аби щось!.. Оттав попереду! це було б доречно, стало б краще, якби освіжитися!.. і умитися!.. відтинькуватися!.. відсякатися! ну гаразд!.. корюся! йду… повзу… посуваюся… оце так вітальня!.. справжня вітальня… бачу!.. навіщо він сидить у вітальні? Норбер… у гримі, вбраний!.. у гримі, кажу вам! брови підмальовано!.. якщо для кіно, він сам не може зніматися!.. де всі інші?.. сам посуд! без гостей!.. а камера?.. не бачу камери!.. лише один Норбер у фраку! ходить туди-сюди по вітальні.
— Граєш на самоті?
Мене дратує його ходіння!.. не відповідає!.. що ж! біс із ним!.. нічого не питатиму!.. тікати треба!.. але кудою?.. знову озираю вітальню, велике люстро над коминком… я вже казав, це дивно… не буду торочити!.. будинок упритул до нашого!.. повірите мені, як схочете, годинник ще йде! тік-так! тік-так! однак вибухи мали добряче потрусити і цей будинок! після лету ста!.. двоста літаків!.. а годинник собі цокає! от вам реальність! будинок на такій самій відстані від вітряка!.. від підмостка чортяки Жюля, він їм махав, куди летіти, урагани насилав!.. було! було! а тепер поясніть! їм тільки шибки повибивало!.. от як! гукаю «Оттаве! Оттаве! зачекай!..» Повзу до вікна… визираю… там вулиця Поля Тюранта… за дахами вулиці Бюрка… уявляєте? це не марення… дахів поменшало!.. стало менше, ніж зазвичай…