Одна нога! друга!.. рушаю!.. саме цієї миті… грюк — грюк-грюк! у двері… і дзень-дзелень! у дзвоник!.. у дзвіночок!.. хто стукає?.. хто дзвонить?..
— Піди, Лілі! піди глянь!
Не варто!
— Це я, докторе! це я!
Власною персоною! церберка у дверях! стара Туазелька!
— Відімкни їй!..
Лілі не може… двері перекосило!.. заїло!..
— Оттаве! Оттаве!
Знову закляк! Замислився!
— Плечем наляж! відчиняй! от роззява!
— Га? га?
Налягає!.. удар плечем!.. готово!.. справу зроблено!
— Це ви, докторе?.. це ви?.. вам пошта!
От чого вона нас шукає!.. знайшла!.. мені пошта!..
— Хто вам сказав, пані Туазель?.. хто вам сказав?
Хочу знати…
— Туанон, докторе!
— Вона знає, де ми?
— Вона внизу!
Отака відповідь!
Як Туанон довідалася? знизу! чи не знизу! капосне дівчисько, коли вона від мене відчепиться? ніколи! місяцями стежить!.. із собакою! чи без собаки!.. і всюди знаходить!
— Скажіть-но, пані Туазель! скажіть-но!
Не знає!.. пошта для мене, от і все… але оберемки! оберемки! в обох руках!.. усе кидає мені під ноги! плювати мені на ту пошту! вдивляюся церберці в обличчя!.. ще гірше мого в церберки обличчя! я бачив себе в дзеркало!.. у неї направду омлетна пика! зморшкувата й жовта!.. зморшки й синці!.. багрові і зелені!
— Ви у дзеркало на себе хоч подивилися, га, Туазель?
Мовчить… кидає мені стоси листів і паперів… іще і ще!.. позбувається!.. стоси всього!.. рахунків!.. «попереджень»… чернеток… повідомлень… цілі шухляди!..
— Звідки це?
— Повно на вулиці!.. повно перед будинком!.. ви б бачили, як усе літало!.. ви б бачили!..
Як весело… кумедна новина… їх, мабуть, видмухнуло з нашої квартири!.. згори! з нашого поверху!.. у мене в кімнаті було повно паперів!.. усе збирався порозкладати!.. дивлюся, що за папери… є сторінки з «Короля Кроґольда»… «Воля короля Кроґольда»… твір, початий тридцять років тому!.. його кінець… різні «приписи»… папір… реклама… і цілий розділ «Походу на війну»!.. от що мені Омлетка принесла!.. нічого не згоріло!.. найдивніше!.. найдивніше!..
— І все оце літало?
Допитуюся в неї…
Весь дах злетів, докторе…
Тринди-ринди, коржі з маком, так і є! правду каже! біс його бери, справді! усе розлетілося вмить! і крила вітряка! я бачив, як вони ширяли в небі! і Жюлеві ціпки! і вся сім'я Лютрі! ширяли в повітрі! перекидалися, мов у цирку! усі разом! балаган! от сміх! розвага!
— А отой? ви його знаєте?
Киваю на Норбера там за столом!
Бо справа не лише в моїх паперах… у поверненні моїх шедеврів… справа в іншому!
— Гукніть його! гукніть його, пані!
Хочу подивитися, чи вона справить на нього враження… чи він поверне до неї голову!.. ага, і не поворухнувся!.. не дивиться… ніякої реакції!..
Омлетка не здивована… і навіть коментує!..
— Він такий самий у всіх фільмах… до нього всі кричать… а він мовчить… чує все, але йому плювати!.. усі галасують, щоб він щось сказав… він і бровою не веде!.. як у німих фільмах, так тепер у звукових!.. усі його гукають, він мовчить… він не зірка, га! учорашнього дня!.. скажіть-но! скажіть!.. він…
Вона добре його знає…
— От, наприклад, у «Ґупі-сині руки[183]» нічого не каже… скільки б вони не гукали! або, наприклад, у «Бароні Сольстрісі» чоловік із п'ятдесят його гукає!.. а він так само… як за столом!.. отам!.. ані руху!.. ані пари з вуст!.. як у німому кіно!.. він грає, як у німому! та ж манера!.. може, хоч слово скаже?.. два слова… не більше!.. Я тричі ходила на «Барона Сольстріса»!.. спочатку біля нас, на Жонк'єр… потім на Піґаль… потім на вулицю Курсель, з племінницею, до «Електри»… ані слова!.. усі навколо гомоніли, як у театрі… справді!.. а він ні слова!.. він був великим артистом у німому… у звуковому він ще краще!.. зачаровує! я ще раз піду на «Барона Сольстріса»! учетверте!.. навіть сама!.. а раз навіть полаялася, до речі!.. хтось казав: він мусить говорити! а я кажу: ні, не мусить! Але докторе!..
— Що?
— Він не в Берліні?
— Звісно, не в Берліні!
Оттав заперечує… та хто сказав у Берліні? цікавиться!.. що вона торочить, стара сорока! дурепа! Оттав раптом розлютився, який у біса Берлін! Норбер — це його «друцяка»! теж! щоб усі собі затямили!.. добре затямили!.. вона не знає що говорить! дурепа! потолоч! розізлила Оттава!.. он як! Бо він, він Норбера бачив! на власні очі бачив!.. і не пізніше, як того тижня!.. ясно бачив!.. абсолютно та ж постава, сидів, нерухомо, так само! у фраку, як є! на лаві у сквері імені Ежена Карр'єра! не пізніше як у п'ятницю по обіді! отак! для певності ще гукнув йому зі свого ваговоза на газі:
183
«