— Агов, стара шкапо! агов, стара дурепо!..
Нехай чує!.. попереджаю!.. що все знаю!.. навіщо дзвонить!.. щоб скликати сусідів! щоб вони нас роздерли!..
— Гучніше!.. гучніше!.. потолоч!
Біс її бери!.. нехай дзеньдзеленькає!.. а які міни корчить водночас! розпачливі! голівка маленька, та розпухла отак-от! і вся в зморшках!.. жовтих!.. червоних!.. зелених!
— Ховайтеся в метро, курко вискубана! замість дзвонити!.. так буде краще!.. усі сусіди померли!
Надриваю горло!.. але уа-уа! уа-уа! сирени!.. повні вуха!.. отак!.. усюди сирени!.. більше, ніж цієї ночі, це певно… буде денний наліт… вони казали, вже кілька місяців, як попереджали!.. але в небі жодного літака!.. ах, дивлюсь я на небо!.. хоч би яка хмарка!.. буде чудова днина… Омлетина захекалася… уже несила, припиняє дзень-дзелень!.. я тримаюся за стінку, просуваюся… не прудко!.. але просуваюся!.. крок! ще один!.. доходжу до Омлетини!.. впритул!
— Омлетино! стрибай… кажу їй… стрибай, гівнючко!.. якщо вони прийдуть, то тебе пошинкують! шкуру здеруть! проси Бога, щоб їх трясця схопила, щоб вони все метро засрали!.. і там і загрузли!.. дай-но мені дзвіночка!..
Вириваю у неї з рук!.. вдало!.. різким рухом!
— Ходімо з нами! не стовбич тут!.. дзвіночок у мене буде! годі гратися! а то приб'ю ним!.. ану, забери!..
Не наважується…
Ага, придивляється… остерігається!..
— Ану йди по мітлу, Туазелько! і вимети всю авеню!.. чисто вимети! бач, як тут брудно!.. бач, скільки папірців?.. вимети все!
Це наказ!.. не жарти!.. але мітла? де мітла?
— А де мітла, докторе?
От де притичина!.. я віддаю накази, а не роздаю причандалля!
— Ти гарна любка, гарна курва! підметеш вулицю, приходь!.. зрадниця! у метро!
В очах пливе… все в очах пливе… стінка пливе… спираюся, все пливе… вітрина… вітрина хилиться… це саме те місце, точно те місце, де мені стало так зле…
— У вас є мітла, докторе?
Бачить, як мене хитає, підбігає, висмикує на льоту!.. дзвіночок!.. ти ба, яка метка, от відьма! і тікає!.. ага, недалеко!.. два… три кроки… я поворухнутися не можу, бо все пливе… і тремчу… але все одно точний!.. ви помітили? усе одно точний!.. усвідомлюєте? те місце! точно те місце, де мені стало так зле… напроти Жюля… точніше, біля майстерні Жюля… між липою і вітряком… не хочу, щоб Омлетина стояла поряд… здасть нас сусідам!.. це її намір!.. коли вони прийдуть!.. усе, на що здатна ця потолоч, — зрада.
— Ходи, Туазель! ходи!..
Не хоче!.. знову дзвонить у дзвіночок!..
— Поглянь у небо! поглянь, Туазель!
— Там нічого немає! нічого немає!
— Та є!
Шкандибаю туди… мало не гримаю додолу… вона мене бадьорить… торкаюся до дзвіночка… хочу забрати!.. дулі!.. знову висмикує!..
— От зараза! ти нічого вгорі не побачила?
— Бачила! бачила! горобців, докторе! горобці прилетіли!.. ви не бачите?.. один!.. два!.. три горобці!.. і голуби!..
Це так! достоту!.. летять голуби!.. і безліч горобців! на все небо! і папери! безліч паперів!.. так!… безліч паперів! високо згори!.. невже мої?… з самої гори, вище від нашого будинку!.. інших будинків… бачу дах нашого будинку!.. точніше, великий розлам даху… звідки вилітає безліч паперів!.. як потрощило наш будинок!.. побачили б ви те безладдя!.. комини і ринви звисають!.. над п'ятим поверхом… добре зробили, що пішли!.. і ріг висить… цілий ріг будинку… цілий ріг, який мало не осипався на вулицю!.. з балконами!.. з двома!.. одним над одним!.. ба, як трусонуло!.. увесь будинок похилився!.. уперед!.. так і стоїть… ми відчували!.. не здалося!.. жан-покиван!.. є над чим поміркувати трохи… от і стою міркую, спершись на пані Туазель… міркую, а все пливе… тисяча паперів у повітрі!.. та що там!.. тисячі… і тисячі!.. пурхають разом із горобцями!.. там повно горобців! водночас! усе вилітає десь згори! з висоти!.. широко ширяє в повітрі!.. іще!.. іще!.. на всю авеню!