Выбрать главу

А візьміть мою матір, її житло на вулиці Терези, 14, де вона мешкала років із сорок, я хотів був довідатися… О-ля-ля, відповіли мені, там дуже порядні люди… «обачніше! обачніше!» а потім десь по двох тижнях: «Ваша мати померла на лаві… от і все! і мовчіть!»… Отакі новини з далекого звіддаля… усі таємниці, що чекать… вас чекають… чекайте сто років, Ленотре[60], доки всі, хто мене знає, повмирають…

Я сто років не чекатиму, дулі з маком!

Я відхилю завісу над усім, і одним махом! і кружляйте у вальсі! Я син пасажу Шуазель за школою і вихованням! син Пюто завдяки пані Жуо, моїй годувальниці (проїзд Бержер), і син Курбевуа, де народився. Ніякої вини за матір'ю нема, без сумніву, і по факту, і по душі, як і за мною! Прошу дуже! Я пустився навтьоки, довелося, месники були напоготові, юрмилися й били копитом у мене під вікном… сотнями! тисячами! готові все спалити, а сусідів пошматувати! бо вони там теж були! і бачили! шал! хитруни передбачення! весь поверх, весь будинок намірялися… вони б половину Гірки висадили в повітря! Вибухівку вже були заклали! месники з підпілля! бочки! вибухівку! бікфордів шнур! і бах! Убили б Арлетту, убили б Бебера, убили б Жюля Ларпанта[61], щоб нічого не напатякав… убили б консьєржку…

Оргія, погодьтесь! Кров! кілолітрами! Якби лишився, то було б масове безумство! скільки життів порятував тільки тому, що дременув!.. Коли лють у небесах (треба було чути ті єроплани!), тоді вона фатально на землі й під нею! у глибині аж до тунелів водостоку! і в усіх умах! та що там єроплани! вагони метро, повні бомб! Гуркіт, лють, залізяччя! і все інше! «Летючі фортеці»! так їх назвали… хіба не знаки кінця світу? «Летючі фортеці»?.. Приємно, що «фортеці»!.. Гуркотіли, скреготали на все небо сотнями й тисячами диявольських кастаньєт!

— Він злякався, сказали, написали, зважилися!

— Я врятував двісті двадцять душ, бо дременув! (Вони б уже тепер не дзявкали!) Не кажучи про статуї у скверах, які всі вимагають розтрощити, але маю право на одну, скромну з тону, не золоту, але серйозну і зворушливу.

Він поїхав, ми живемо, Наш жертовний Фердінан.

На площі Дерер.

— Злякався, що йому кров пустять! це найбільший закид… Він сам, а нас тисячі! (додайте месника-гравця в «жовтого карлика»). Його наздогнали біля скверу Вовенара і пошинкували на вулиці Феваля!

Гей, утихомиртесь!.. За і проти!.. Люди в пору гону жорстокості, це всі комуністи, як є! «Увсевірячі»! у міражі, тельбухи, кістки, усе ковтають! Причастя без хліба, гаряче і м'ясне! Отак! Слава Ісусу! на дві тисячі літ!

— Злякався! злякався!

Я поїхав із чистої люб'язності, лицарства, сусідського альтруїтарства! правда! правда! доказ: статуя! аби нікого замість мене не розіпнулили! не пошинкували! абощо! Великі зрушення достоту! Аби затримався на тиждень, їх тисяча убивць набігла б: триста тисяч! загроза безладу! Штурмують мій будинок… Вибивають двері… хапають… тягнуть на мордування… на палю? вам це ніщо! шматування теж!.. четвертування й поготів!.. Ешафот! Ку-ку! Шибениця? Кульбіт із перекидом! Гойдалка! Я ж бачу, як вас реготи беруть! як ви качаєтесь зі сміху!

Ох, змагатися з вами! де снаги узяти? Куди мені до ваших чеснот! Випроби зламали мене, це правда… втім, я знову про маму… не можу звикнути до суму… її поховали на Пер-Лашез, ділянка 20, ряд 14… Якби мені «перепустку»… щоб тільки на могилу подивитись…

Усе відбулося якось… вона так і не знала, що мене спіткало… я принесу їй горщик маргариток… її улюблених маргариток… Маргарита Луїза Селін-Ґію… Померла з туги за мною і від сердечної втоми… від аритмії, від тривоги… від усіх «розмов»… уявіть собі людей на авеню Кліші!.. лави… громадська думка!..

вернуться

60

Ленотр — Ж. Ленотр (1885–1935) — автор популярних публікацій з історії Франції.

вернуться

61

Жюль Ларпант — йдеться про Ежена (Жена) Поля — художника, друга Селіна, який послужив прообразом персонажу Жюля.