Я відпив зі своєї філіжанки.
— Ви… — почав було я.
— А ми, — тихо, але вперто сказала Мацюцька, — наче ж на «ти» були! Га?
— А…ага! Значить, так, Славцю: пару днів тобі доведеться провести на конспіративній квартирі. Справа ця зайшла надто далеко, й у таких випадках ми виводимо людей з-під удару. Це дуже серйозно, розумієш?
— А зброю мені теж не дадуть?
— Ні, — винувато покрутив я головою, — не дадуть! Зброю в «Тартарі» носять лише окремі співробітники… ті, що наражають своє життя на небезпеку! Та й взагалі, зброя — це така штука, що можна якось ненавмисне й поранитися нею. Ми з Барабашем ось давно вже зі зброєю маємо справу, але, відверто зізнаюся, не любимо її…
— Значить, я не буду вашою бойовою подругою? Цуцичок слухала цю балачку, широко розплющивши очі.
— Боже, боже, — вигукнула вона, — то це ви, обревки, так голову заморочили бідній дитині! Знала я, що ви бевзні обоє, — але щоб до такої міри!..
— Славцю, — лагідно сказав я, не звертаючи уваги на Цуцичкові ламентації, — твоя робота — не в тому, щоб кидати гранати чи з автомата смалить! Твоя зброя — інтелект. І глибина його неосяжна, сама знаєш! Стріляти кожен дурень зможе, а от… — я озирнувся і вхопив якусь книжку, котра лежала біля комп'ютера, — … таку-от книжку, приміром, написати — це неабищо! Глянь, яка назва — «Сексуальні дослідження в полях України»!
— Ну й що, як назва? — озвався Барабаш. — А про секс якраз там і немає!
— А ти ніби її читав!
— А я її навіть купив! — одрубав Барабаш. — Ну, думаю, про секс та ще й у полі… а там нема! Я думав, це про пастухів… а воно не те! Балакають, балакають…
— Про яких це пастухів?
— А, — сказав Барабаш, запалюючи сигарету, — як був я школярем, то ми влітку худобу пасли з хлопцями. Й із дівчат, котрі теж пасли, силоміць скидали труси. Ну, то я думав це про такі дослідження…
—І що ж ви з тими дівчатами робили? — зацікавивсь я.
— Та… нічого такого! — з жалем сказав Барабаш. — Просто… інтересно було!
— А що там інтересного! — буркнула Цуцичок.
— Ну, то я й купив цю книжку, — провадив Барабаш, — а там не про це… А для чого було писати, що воно про це! Я так розумію: раз ти пишеш про це діло, — значить, описуй хто, кого, як…
— … і скільки разів! — докинув я.
— От-от! — кивнув Барабаш. — Щоб усе в натурі було… тоді народ прочитає й похвалить. А то ходить кругом, як той кіт біля гарячої сковороди з м'ясом…
Цуцичок зневажливо скривилася.
— Розбираєтеся ви, як свині в апельсинах! — сказала вона й, узявши «Сексуальні дослідження», перегорнула кілька сторінок. — Тут ось які глибокі думки — про любов, про красу… про високі поривання двох сердець! Та хіба ж воно вас, одморозків, цікавить…
На столі ожив селектор.
— Цуцичок? — поспитався в динаміку шеф. — Оскар прийшов?
— Давно вже… Сидить ось… лекції нам читає про секс!
— То якого ж хріна він не заходить! — обурено вигукнув Мурат. — Ми на нього тут чекаємо вже биту годину… Давай його сюди, хутко!
Я підвівся.
— Сидиш тут! — звелів я Барабашеві. — Нікуди не відлучатися.
— А я? — подала голос Мацюцька.
— А ти, — сказав я їй, — теж почекай… зараз будемо вирішувати, що з тобою робити! Втямила?
— Так точно! — відрапортувала Мацюцька, схопившись на ноги.
В кабінеті за тютюновим димом світу не видно було.
— Ага, — сказав полковник Урилов, — ось і коняка з яйцями прийшла! Ану присядь, голубе…
Я впав у фотель і допитливо глянув на шефа.
— Ну?
— Гну! — гаркнув зненацька Урилов, грізно скрививши свою банякувату мармизу. — Ти для чого це, скот безрогий, хріновиною зайнявся? Тобі що, геть уже клепки повипадали? Макітра розсохлася й мізки течуть, еге?
— Якісь проблеми? — спокійно запитав я.
Мурат пахнув сигарою й докірливо подивився на мене.
— Послухай, — озвався він, — я все розумію, звичайно… одного тільки не можу втямити: навіщо ти цю дитину втягнув у наші розборки?
— Дитину? — витріщивсь я на нього. — Яку, в дідька?! Урилов насунув козирок свого червоного картуза на очі
й, перегнувшись через стіл, сливе упритул наблизив до мене свою цинічну мордяку.
— Я зараз тобі в око як засвічу, то ти знатимеш яку, бугаїно колгоспна! — тихо промовив він. — Я тебе, котяро скотобазний, ось женитися на ній заставлю, втямив? Ти, бляха, всеньке життя будеш каратися в нерівному шлюбі й лікті кусати, мов скотина! Ти станеш старий і ні на що не здатний, а вона вилізе на тебе верхи й буде вимагати сексу, — ти тоді згадаєш полковника Урилова, скот безрогий! Ти в мене знатимеш тоді, як малолєток залучати в оці собачі діла, де кров мішками ллється й трупи падають! Ти не подумав про те, що її можуть убити? Не подумав, котяро ти одморожений?! Я потяг до себе скриньку з сигарами.
— Мацюцька, — сказав я розважливо, — сама влізла в оці діла, де падають трупи! Це сталося тоді, коли вона стала працювати на товариство. Сам знаєш: довкола оцієї Лесі крутяться якісь темні справи… До речі, скільки я їх знав, оцих Лесь, — і завжди вони мені капості чинили! Прокляте якесь наймення… Це по-перше. Тепер про небезпеку для життя. Взагалі, — я посміхнувся, — ситуація тут склалася вкрай кумедна. Я думав, що використовую Мацюцьку для полювання на шантажистку… а насправді шантажистка використовувала її для того, щоб мене вполювати!
— Як це? — не втямив шеф.
— Городить, бугаїна, що й на голову не налазить! — буркнув Урилов.
Я стенув плечима й коротко розповів про сьогоднішню перестрілку біля мосту.
— Розумієте, — виснував я, — вони прослуховували Мацюцьчин телефон! І встановили, що вона працює на «Тартар». А потім улаштували елементарну пастку, щоб вивести з цієї справи мене, — адже я встиг багато чого з'ясувати! Зокрема, й те, що вся ця справа пов'язана з перебуванням Лесі на африканському континенті. Одне слово, це типова кримінальна історія, і я розплутаю її, що б там не сталося! До речі, — я глянув на Мурата з Уриловим, — ви знаєте, що таке феміністка?
— Хве… що-що? — вибалушився на мене Урилов.
— А ти? — обернувсь я до шефа. Той із сумнівом покрутив головою.
— Так от, феміністка — це жінка, яка ненавидить чоловіків… — почав я менторським тоном — і за десять хвилин виклав їм усю ту лекцію, яку прочитала мені Мандела. Коли я скінчив, Урилов схопився обома руками за голову.
— Так ось чому впала народжуваність в Україні! — вражено заревів він. — А керівники держави не знають, що й думати, — десять років підряд спеціяльно світло вимикали вечорами, а демографічного вибуху все нема! Недарма наш міністр доручив мені цим собачим товариством зайнятися, щоб його чорти вхопили! Та треба ж їх спинити, цих феміністок, а то гаплик буде Україні! Сьогодні ж треба Першому Лідерові доповісти — хай терміново скликає засідання Ради Національної Безпеки! Боже, боже, це ж катастрофа, інакше не скажеш…
— Ну, — задоволено сказав я, — катастрофа не катастрофа, однак тенденція зростає й, далебі, це може погано скінчитися! Найгірше ж те, що цих клятих феміністок підтримує світова спільнота, — якщо запровадити жорсткі заходи проти цього руху, то нам оголосять економічну блокаду! Ні траншів не буде, ні інвестицій, ні всякої іншої хріновини…
— Та хіба це світова спільнота?! — заревів Урилов, розмахуючи сигарою. — Це — світова свинота, інакше й не скажеш! Вони нам зразу колорадських жуків закинули, а тепер оцих феміністок наплодили, щоб ми тут повимирали всі! Вони бачать, що українців ніщо не бере — ні радіяція, ні реформи, ні спід… ану ж, думають, жінок їхніх намовимо, щоб давати перестали! — Він раптом ударив себе кулаком по лобі. — Так ось чому зростає кількість тяжких злочинів, скоєних жінками! А ми з міністром за голови беремося: що за хріновина — протягом останніх двох років вони більше людей повбивали, ніж за попередні вісім!
Мурат вражено переводив погляд то на мене, то на Урилова.