Кассонго подумав.
— Як я розумію, вибору в мене все одно немає?
— Звичайно! — посміхнувсь я. — Бачите, якби ми провадили нечесну гру, то взагалі не зверталися б до вас із цими пропозиціями. Ми зайнялися б Лесею й відібрали б у неї те, що вона привласнила… для нас це не становить жодних проблем!
— Гаразд! — втомлено сказав Кассонго. — Нам потрібно від неї небагато… По-перше, вона повинна повернути нам фінансові активи родини Нгвамбе, які знаходяться на рахунках зарубіжних банків… Це близько п'ятдесяти мільйонів доларів, і знав про них лише король та ще вона… Між іншим, ви не змогли б ними скористатися, — рахунки іменні. Тепер друге. Коли почався заколот, вона зуміла втекти на літаку в Південно-Африканську республіку і, втікаючи, прихопила особистий архів короля. Серед інших документів знаходяться результати геологорозвідки, яку п'ять років тому провадили в Намбабвії французи. Відомо, що вони відкрили алмазне родовище, буквально друге в світі за величиною… — Він раптом зупинився. — Ви знаєте, чому стався заколот?
— Та звідки ж! — буркнув я.
Кассонго взяв зі скриньки на столі тонку чорну сигару й став її припалювати.
— Як тільки стали відомі результати геологорозвідки, про них пронюхала компанія «Де Бірс» і вирішила накласти лапу на це родовище… — озвався він, пахкаючи сигарою. — Але король М'Кола Нгвамбе відмовив їм — угода з французами передбачала розвідку, а якщо результат буде позитивний, то й право на видобуток. Далі «Де Бірс» діяла дуже швидко: їхній ставленик підняв племена, котрі мешкають на півдні Намбаб-вії, і штурмом узяв столицю. Король М'Кола Нгвамбе загинув, французьких геологів повбивали під гарячу руку… але по тому, як родина Нгвамбе відвоювала владу, французька компанія відмовилася вдруге провадити розвідку! Нам не повірили, що геологи знайшли аж таке велике родовище, — адже не збереглося ні документації, ані жодного з учасників експедиції…
— Чому ви не порозумілися з Лесею?
— Вона відмовилася з нами говорити! Ця жінка ненавидить н'тлубу, ненавидить всю королівську родину… — Він посміхнувся. — Вона була єдиною білою жінкою з-поміж п'ятидесяти чорних дружин короля. І з нею, як у нас водиться, спали всі чоловіки з роду Нгвамбе, — а нас, до речі, більше двох сотень…
Барабаш вилаявся й пробурмотів щось нерозбірливе.
— Ну, — сказав я насмішкувато, — це не пішло їй на користь… А ви не зверталися офіційними каналами до уряду України?
Кассонго зареготав, кашляючи й пирскаючи димом.
— Хто ж не знає, — озвався він урешті, — що у вас найбільш корумпована держава в світі! Я навчався тут п'ять років у політехніці, так що надивився… Ні, друже, в цьому випадку ми мали б хіба що головний біль!
—І ви гадаєте, Віра Агафонова найбільше підходить на цю роль?
— Дорогий друже, — сказав Кассонго, випускаючи хмару диму, — якби не ви… ви, особисто… вона давно вже виконала б наше завдання! Річ у тому, що Леся не знає, за чим сюди ми приїхали… архіву вона взагалі не надає значення, й він зберігається у неї в офісі, розумієте? Прямо в сейфі, де його легко вилучити! Але саме ви не дали Вірі Агафоновій зробити цього три дні тому, а потім застрелили двох її бійців, які мали вас ліквідувати, а крім цього, ще й поранили когось там… Саме ви і є причиною в усіх наших невдачах! До речі, — він глянув на годинника, — ви запізнилися з вашою пропозицією!
— А це чому? — настороживсь я.
— Щойно бригада «білих колготок» захопила Лесю Нгвамбе. Це мало відбутися о десятій, а зараз вже чверть на одинадцяту…
Я вилаявся й, вихопивши слухавку, квапливо набрав номер.
— Гало? — загорлав я схвильовано. — Гало, Пітон?
— Якого дідька ти там стирчиш! — загорлав той і собі. — Якісь проститутки щойно викрали цю лесбіянку! Ти чуєш мене чи ні?
— Звідки ця інформація?
— Мої люди за нею стежили… ти що, забув? Вони бачили викрадення, але не мали інструкцій втручатися!
— Урилова повідомили?
— Він підняв на ноги всіх мєнтів! Будемо сподіватися, що ці стерви не втечуть! Що далі?
— Знімай групу — й притьмом туди! Поки що все. — Я сховав телефон і прикро глянув на Кассонга. — Догралися ж ви, хлопці!
— Що там скоїлося? — не втерпів Барабаш.
— Вони й справді її захопили! — сказав я Кассонгові. — Але на хвості в них зараз висить вся міліція. Ви пристаєте на нашу пропозицію?
Він м'яко посміхнувся.
— Виходу все одно немає, правда ж?
— Його справді-таки немає — ні у вас, ані навіть у мене! — заклопотано сказав я. — Може заваритися така хріновина з цим викраденням… Одне слово, збирайтеся — й за мною!
VIII
Барабаш хвацько притис педаль газу, й авто, завищавши протекторами, прикро взяло з місця. Сонце підбилося ген-ген, і калюжі бризкали з-під коліс, з ніг до голови обляпуючи перехожих. Не збавляючи ходу, авто вискочило на міст, і сього ж менту знову задзеленчав телефон.
— Де тебе хрін там носить, бугаїно! — заревів у трубці Урилов. — Ти чув, що твої лесбіянки накоїли?
— Ви тримаєте їх під контролем?
— Муха не пролетить! — радісно загорлав Урилов. — Ми запровадили план «Перехват», перекрили всі вулиці… хріна вони від нас втечуть, ці піддираски! Я їх особисто зґвалтую, нехай-но вони тільки попадуть мені до рук! Я їм покажу, як лесбіянством займатися й чоловіків ненавидіти! Я їх догола роздягну і…
— Скільки їх?
— Одинадцять душ. Усі з калашами й снайперськими гвинтівками. Послухай, вони там цілу купу феміністок перемочили… таке побоїще було в тому собачому товаристві — ну, друга Чечня! Ти де зараз?
— Рухаюся по набережній. Де зустрічаємося?
— Ці просцітутки женуть в напрямку середмістя. У них два мікроавтобуси, й ми не знаємо, в якому та феміністка… Ну, нічого, будемо їх брати за пару хвилин… ясно тобі, коняко з яйцями?
— Ясно! — буркнув я. — Зараз приїду.
Авто звернуло ліворуч і побралося під гору. Кассонго Нгвамбе допитливо глянув на мене, і я махнув рукою — все гаразд, мовляв, по нулях ситуація! Музика в радіоприймачі зненацька урвалася. Передаємо екстренне повідомлення, сказав у динаміку енергійний голос. З неофіційних джерел щойно надійшла звістка про те, що група терористів захопила універмаг «Славутич» і взяла в заручники більше двох сотень відвідувачів. Усі терористи — жінки, є інформація, що вони належать до бригади «білих колготок», які…
Я вихопив телефон і, матюкаючись, набрав номер.
— Гало… полковник? Послухай, що це тут за хріновина по радіо…
— Та я їх повбиваю, цих піддирасок! — розлючено заволав Урилов. — Я їх зґвалтую всіх, а тоді животи порозпорюю й котів туди понапихаю, на хрін! Вони забарикадувались в універмазі, уявляєш? — Він раптом затнувся. — А що, вже й радіво про це балакає?
— Та вже ж! Ти, скот безрогий…
— А виздихали б вони ще маленькими, ці журналісти! — загорлав полковник, наче несповна розуму. — Та звідки ж вони оце беруться… їх убивають, а вони все плодяться, наче кролі! Та нехай-но ми цих просцітуток захомутаємо, — я тоді займуся цими писаками, курва буду! Я своїх агентів як спущу з ланцюга…
— Та не кричи, як скотина… в мене мозок вібрує од твого репету! — перебив я його. — Ти провів переговори з терористками?
— Ні… ми зараз оточуємо універмаг! А ти думаєш…
— Перебалакай з ними! — скомандував я. — А ми зараз під'їдемо та й вирішимо вкупі, що далі з ними робити…
Вулиця, котра провадила до універмагу, була перекрита міліцейським кордоном. Я загальмував коло хідника, й тут же до нашого авта підійшов кремезний драб у камуфляжі й із автоматом на плечі.
— В око зарядити, еге? — поспитався він. — Крутий сильно? Ану вали звідси, поки цілий!
— Заткни пельку, мєнтяро! — обірвав я його. — Й нагукай мені полковника Урилова, в темпі! Що не ясно?
— Тільки бігом нагукай, — грізно скорчив свою звірячу мармизу Барабаш, — а то погони злетять!