Ось чому й з’явилося песимістичне переконання в унікальності Землі не тільки в межах Чумацького Шляху, а й у міріадах інших спіральних галактик. Подальший розвиток астрономічної науки додав до песимізму ще й скепсис. Різні властивості космічної енергії та матерії, які утворили поняття Anthropic Principle[28] — тісного зв’язку між тим, який є Всесвіт, і тим, яке є життя, — здавалися просто незаперечними. У космосі, де були люди, належало чекати народження життя і поза Землею. Отож час від часу виникали різні гіпотези, які намагалися погодити життєдайність космосу з його мовчанням. Життя виникає на безлічі планет, однак розумні істоти народжуються лише за умов виняткового поєднання випадкових збігів.
Життя виникає не часто і розвивається здебільшого в небілкових формах: кремній, наприклад, показав багатство зв’язків, що дорівнює багатоманітністю сполук вуглецю — цьому атомному замку білків; еволюція, що започаткувалася як силіконова, не сумісна зі сферою Розуму або ж створює такі форми життя, що не мають нічого спільного із людським способом мислення. Так запевняли одні.
Гетероморфний спалах Розуму не може виникати лише на короткий час. Навпаки, життя розвивається впродовж мільярдів років й існує, позбавлене будь-якого мислення. Коли ж через сто або двісті тисяч років сформуються вищі організми, тоді неминуче починається технологічний вибух. Він не лише прискорює й удосконалює навички опанування силами Природи. Цей вибух розкидає цивілізацію навсібіч, вона розвивається у протилежних напрямках, і тому порозумітися через спільність мислення не має змоги. Такої спільноти не існує взагалі. Це — антропоцентричний забобон, який дістався нам у спадок від найдавніших вірувань та міфів. Різновидів інтелекту може бути дуже багато, і саме через те, що їх безліч, небо не озивається до нас. «Нічого подібного, — заперечували прибічники інших гіпотез. — Загадка значно простіша. Еволюція життя, якщо вже вона породить Розум, здійснює це за допомогою серії одноразових випадковостей. Цей Розум може бути знищений у сповитку будь-яким зоряним вторгненням. Космічні вторгнення завжди сліпі й стихійні — хіба ж не довела палеонтологія за допомогою галактографії, цієї археології Чумацького Шляху, скільки жертв — останків мезозойських плазунів — потрібно було для появи ссавців. А завдяки якому сплетінню випадковостей сформувалося генеалогічне дерево людини?!» Незважаючи на це, Розум може визріти серед трильйонів сонць. Може стати на шлях земного типу розвитку, хоча буває й так, що цей виграш у зоряній лотереї через одну-дві тисячі років обертається катастрофою, бо технологія є простором для небезпечних пасток, і той, хто у них потрапить, — найімовірніше, загине.
Однак Мислячі істоти здатні помітити цю небезпеку тільки тоді, коли вже буває запізно уникнути її. Позбувшись релігійних вірувань, подолавши їхні пізніші звироднілі різновиди, такі як ідеології, котрі спокушали людей здійсненням тимчасових, скороминущих бажань, цивілізації силкуються загальмувати свій розгін, але це вже неможливо. Навіть там, де їх не роздирають жодні внутрішні антагонізми.
Воскреслий астронавт мав багато часу на роздуми, міг ставити різні запитання й вислуховувати відповіді. Від думок про себе і світ — на Землі подібні роздуми звалися філософією — Мислячі істоти переходять до дій, які щоразу переконують їх: нема нічого певнішого й невідворотнішого за смерть. Власне, смерті вони й завдячують своєю появою, бо без неї не відбувалася б мільярднолітня мінливість видів, які формувалися і гинули. Мислячих істот породила безліч смертей архейської ери, ери палеозойської, всіх наступних геологічних епох. Адже разом зі своїм Розумом вони отримують гарантію неминучої загибелі. Невдовзі, лише через кілька століть після цього діагнозу, Мислячі істоти відчули на собі материнські методи Натури, котра є настільки ж підступною, як і марнотратною технологією процесів, які відбуваються самі собою та які застосовує Природа, аби надати поле діяльності наступним формам життя. Ця технологія викликає у людей захоплення, поки залишається для них недосяжною. Однак і це триває недовго. Обікравши рослини, тварин, власні тіла, розкривши їхні секрети, змінюючи середовище, тобто себе, люди не вдовольняються і цією всевладністю. Вони виходять у космос — і лише для того, щоб урешті переконатись, який він їм чужий і як нещадно тяжіє над ними тавро тваринного походження. Перемігши й цю відчуженість, вони стають єдиним прастарим біологічним реліктом усередині техносфери, яку самі ж збудували. Разом із давніми злиднями, голодом, епідеміями, безліччю старечих недугів у них виникла можливість звільнитися від смертних тіл. Цей шанс з’явився спершу як фантасмагоричне, неймовірно далеке роздоріжжя, можливість вибору.
Воскреслий астронавт неохоче зосереджувався на цих трюїзмах, що відгонили понурим пафосом і якоюсь технократською есхатологією. Хотів збагнути мету цієї експедиції, якщо вже став її мимовільним учасником. Допомогла йому написана не так давно класична праця з екзобіології, в якій він знайшов діаграму Ортеґи-Нейселя. Ця діаграма показувала еволюцію психозоїків у космосі, її основний напрям і розгалуження. Початок цього напряму припадав на ранню технологічну епоху. У часовому вимірі вона недовга: від неї не утворюються жодні відгалуження впродовж тисячі років між етапом знарядь механістичних та інформативних. У наступному тисячолітті інформатика схрещується з біологією, творячи плин біологічного прискорення. На цій фазі діагностична вартість кривої графіка переходить у прогностичну і слабшає. Форму основного напряму визначили факти й теорії, його розмах випадковий уже тільки в самих теоріях; щоправда, ці теорії спираються на інші, цілком вірогідні. Критичним роздоріжжям основного напряму є час, коли конструкторський талант Мислячих істот змагається із життєспроможною потенцією Природи. Передбачити, в якому напрямі розвиватиметься кожна окрема цивілізація, неможливо: це зумовлюється самим характером того роздоріжжя. Певна частина цивілізації може йти в основному напрямі через сильне обмеження хоча й досяжної, проте не здійсненої автоеволюції. Випадок граничного біоконсерватизму в такому разі стає вирішальним законом, забороною з пенітенціарною санкцією, якій неухильно підкоряються функціональні спроможності, перейняті від Природи. Виникає техніка, призначена для порятунку середовища: її призначення — пристосувати техносферу до біосфери. Це завдання може бути виконане, хоча й необов’язково; в той час цивілізація демографічно коливається у саморуйнівній серії криз. Може занепадати і відновлюватися безліч разів, платячи за цю самогубну інерцію мільярдами жертв. Встановлення міжзоряних контактів у такий час належить до найважливіших завдань.
28
Антропний принцип