— А в чому різниця між ним і вами?
— Я вважаю, що варто ризикнути. Пізнавати світ без будь-яких втрат неможливо.
Здається, Марк починав розуміти суть їхніх розходжень. Він забув, хто він. До нього повернувся колишній запал.
— Панотче... отож виходить, ви летите з нами всупереч своїм переконанням? — звернувся він прямо до священика.
— Звичайно, — відповів Араґо. — Церква була проти експедиції. Так званий «контакт» може стати дарунком данайців. Може відчинити скриню Пандори.
— Панотець має звичку характеризувати нашу програму за допомогою міфологічних образів, — засміявся Лауґер. — «Евридіка», «Юпітер», «Аїд», «Цербер»... Ми й справді чимало накрали у стародавніх греків. Власне, й наш корабель мав би зватись «Арґо», а ми — психонавтами. Ми намагатимемося якнайменше зашкодити будь-кому. Ось чому хід операції буде таким складним.
— Contra spent spero[33]... — зітхнув чернець. — А втім, — додав він, — я був би радий помилитися.
Лауґер, здавалося, вже не чув його, думаючи про щось своє.
— Поки ми наблизимося до Квінти, там мине щонайменше триста років, а в нас на кораблі — лише рік. Це означає, що ми доберемося до них уже тоді, коли вони перебуватимуть у верхній частині «вікна». Тільки би встигнути вчасно. Секунди розбіжностей у наших маневрах можуть або неймовірно затримати, або прискорити наш політ. А стосовно шкоди... Адже превелебний отець знає: технологічні цивілізації інертні, хоча й нестаціонарні. Інакше кажучи, їх важко збити з визначеного курсу. Хоч би що там сталося, ми не прийдемо до них у ролі богів, які спустилися з неба. Ми не шукаємо первісних культур, і в СЕТІ нема астроетнологів.
Араґо мовчав, дивлячись на фізика з-під ледь примружених повік. Третій учасник розмови врешті наважився запитати:
— А хіба це добре?
— Що саме? — здивувався Лауґер.
— Визнати неіснуючими тих, хто не потрапив у поле нашого зору. Таке урівнювання можна виправдати лише з практичної точки зору...
— Це можна назвати також «опортунізмом», якщо так комусь до вподоби, — холодно відказав Лауґер. — Ми обрали завдання, яке можемо виконати. «Вікно контакту» має не тільки емпіричну раму, а й етичне обґрунтування. Ми не заллємо в голови печерних жителів мастила, дистильованого у двадцять другому столітті. Зрештою, що там pluralis maiestaticus[34]. Я був одним зі співавторів програми, а тут опинився тому, що під контактом розумію обмін знаннями. Обмін. Не опіку, не нав’язування меліористичних[35] повчань.
— А що, коли там панує зло? — раптом запитав Араґо.
— А чи існує універсальне зло? — подумав уголос Лауґер.
— Гадаю, існує.
— Тоді треба було сказати «non possumus![36]» і заперечити програму...
— Я лише виконував свій обов’язок.
Із цими словами Араґо підвівся, вклонився і вийшов. Розкинувшись у кріслі, Лауґер невдоволено скривився, поплямкав губами, ніби відчув гіркий смак, і сердито пробурмотів:
— Я шаную його за те, що він виводить мене з рівноваги. До всього приробляє крильця. Або роги... Ну, годі про це. Я не для цього тебе покликав. Ми готуємо на Квінту розвідувальний корабель. Він має сісти на планету. Це «Гермес». Полетять дев’ять або десять осіб. Склад командної четвірки затверджений. Решту вибиратимемо голосуванням — за фахом. Чи ти хотів би висунути свою кандидатуру?
Астронавт спершу не зрозумів, про що йдеться.
— Ну, сісти там...
Його кинуло в жар. Недовіра і захват! Лауґер бачив, як у нього заблищали очі, й, випереджаючи його, уточнив:
— Бути кандидатом — ще не означає потрапити до групи. Вирішуватимуть тут аж ніяк не наукові якості. Найвидатніший теоретик цілком може закаляти штани. Потрібні люди несхитні. Яких нічого не зламає. Ґерберт — чудовий психотонік, психолог, знавець людських душ, але мужності у лабораторії не перевіриш. Ти знаєш, хто ти?
Астронавт пополотнів:
— Ні.
— То я скажу тобі. У Бірнамському лісі загинуло чимало водіїв крокувальних машин, їх зненацька захопило виверження гейзерів. То були фахівці, які виконували доручену роботу, і жоден з них не знав, що йде на неминучу смерть. Двоє добровільно пішли їх шукати. Ти — один із тих двох.
— Звідки ви про це знаєте? Доктор Ґерберт запевняв мене...
— Доктор Ґерберт і його асистент — корабельні лікарі. Вони добре знаються на медицині, але не на комп’ютерах. Вони вважають, що мають зберігати лікарську таємницю — коли вже не пощастило виявити особу воскрешеного. «Травмування психіки» — такий у них аргумент. На «Евридіці» нема підслуховування, але є центр із пам’яттю, яку не можна стерти. Доступ до нього мають командир, перший інформатик і я. Сподіваюся, ти не скажеш про це лікарям?
— Не скажу.
— Це б їх засмутило. Вірю, що ти цього не зробиш.
— Хіба вони не здогадаються, коли...
— Не думаю. Лікарі систематично перевіряють стан здоров’я всього нашого екіпажу. Голосування таємне. Голосує рада. З п’яти голосів ти отримаєш три. Я так гадаю. А кажу тобі про це вже тепер тому, що ти повинен серйозно попрацювати. Знаю: ти показав на тренажерах добру астрофізичну підготовку, але на рівні вимог минулого століття. Як на ті часи, вона дорівнює першій категорії — сьогодні ж цього не досить. Упродовж року ти будеш міжзоряним школярем. Якщо вивчиш урок, то побачиш квінтян. А тепер бувай, бо в мене сила-силенна боргів — треба їх відробляти.
Вони підвелися разом. Він був вищий та молодший від уславленого фізика. Лауґер не полетить, раптом спало йому на думку. Фізик дійшов з ним до дверей. Не бачив ані його, ні вогників, що миготіли на чорному екрані, не пам’ятав, чи попрощався, чи про щось іще говорив. Хотів увійти до малої роздягальні, та помилково відчинив не ті двері, вгледів у дзеркалі своє обличчя й повторив:
— «Побачиш квінтян».
І Марк засів за навчання. Баланс статистичних підрахунків загалом був зрозумілий. Життя зароджується й розвивається на планетах упродовж мільярдів років, але на перших стадіях воно ще німе. Цивілізації виростають із цього життя не для того, аби щезнути, а щоби перейти на вищий, «понадлюдський» щабель. Оскільки частота техногенних народжень для звичайної спіральної Галактики здебільшого постійна, цивілізації народжуються, дозрівають і кануть у небуття в однаковому ритмі. Й хоча безперервно виникають нові, вони зникають з «вікна контакту» швидше, ніж вдається обмінятися з ними сигналами. Німота істот примітивних зрозуміла. Але мовчанню високорозвинених істот присвячено безліч гіпотез. Із тих припущень можна було б укласти бібліотеку, але Марк залишив ці праці без уваги. Читав далі: для даної миті чи для даного століття (з астрономічного погляду це рівнозначно) Землю можна вважати єдиною цивілізацією ВЖЕ технічною і ЩЕ біологічною, яка існує в межах Чумацького Шляху. І тому надії СЕТІ здавалися назавжди похованими. Минуло півтори століття, поки з’ясувалося, що це не так. Подолати простір, котрий відділяє одну зірку від іншої, щоб одні Живі й Розумні могли зустріти Інших і повернутися додому, — завдання нездійсненне для прямого польоту. Якби навіть астронавти летіли зі швидкістю, близькою до швидкості світла, вони б не побачили ні тих, до кого вирушили, ні тих, хто залишився на Землі. І тут, і там за кілька років бортового часу мине щонайменше століття. Це категоричне твердження науки дало Церкві привід для такої рефлексії: Той, Хто створив світ, зробив міжзоряну зустріч створених Ним істот недосяжною химерою. Звів між ними перепону, ідеально порожню й невидиму, здолати яку неможливо: безодню свою, а не людську. Однак людська історія завжди йде по-своєму, незважаючи на жодні передбачення. Розтулена паща безодні й справді видавалася нездоланною перепоною. Проте її можна було обминути серією спеціальних маневрів.
Усереднений час Галактики єдиний — вона сама є годинником, який показує свій вік, а отже, і час. Однак там, де панує найвища напруга гравітації, галактичний час піддається раптовим змінам. Він має межі, біля яких спиняється. Це сфери Шварцшільда[37] — чорні оболонки запалих у себе зірок. Ці оболонки є горизонтом подій. Предмет, що наближається до них, починає розпливатися в очах віддаленого спостерігача і зникає ще раніше, ніж торкнеться поверхні чорної діри, бо час, що його розтягає гравітація, пересуває світло відразу до інфрачервоного спектра, а потім до щоразу довших електромагнітних хвиль, аж поки кожен відбитий фотон не повернеться до очей того, хто спостерігає, бо чорна діра всмоктує своїм горизонтом кожну частку і кожен промінь світла назавжди. Зрештою, наближаючись до чорної діри, мандрівник буде розірваний разом зі своїм кораблем щоразу більшою гравітацією. Припливи та відпливи тяжіння розтягають там будь-який матеріальний об’єкт, перетворюючи його на справжню нитку, продовженням якої є промінь чорної кулі, та безповоротно поглинає того, хто в неї пірнув.
35
Тобто таких, що визнають реальність ідеї прогресу як такої, що веде до вдосконалення світу.
37
Сфера Шварцшільда — горизонт подій сферично-симетричної чорної діри, що має характерний розмір — гравітаційний радіус. Названа на честь німецького астронома та фізика Карла Шварцшільда (Karl Schwarzschild, 1873-1916), котрий вперше її відкрив.