СХВАЛЮЄМО ВАШЕ ПРИБУТТЯ КОРАБЛЕМ ДО 300 000 МЕТРИЧНИХ ТОНН МАСИ СПОКОЮ КРАПКА НА ЗОБРАЖЕНОМУ КОСМОДРОМІ АА035 КРАПКА ПОВІДОМТЕ ТЕРМІН ГАРАНТУЄМО ВАМ МИР ЗАБУТТЯ
ЗГІДНО З ВАШОЮ ЦИЛІНДРИЧНОЮ ПРОЕКЦІЄЮ МЕРКАТОРА МЕРИДІАН 135 ПАРАЛЕЛЬ 48 ЧЕКАЄМО ВАШОГО СИГНАЛУ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРИБУТТЯ КРАПКА КРАПКА КРАПКА КРАПКА КРАПКА КРАПКА КРАПКА
Монітор згас, і стернову рубку залило денне світло. Другий пілот, страшенно блідий, притиснувши руки до грудей, усе ще дивився на порожній екран. Гаррах боровся сам із собою: піт градом котився йому з лоба й осідав на густих світлих бровах.
— Це... це шантаж... — пробелькотав він. — На нас звалюють провину за це... там...
Темпе здригнувся, ніби раптом прокинувшись зі сну.
— А знаєш, — тихо мовив він, — це все-таки правда... Хіба нас хтось сюди запрошував?.. Ми прибули в момент, коли їхнє нещастя досягло кульмінації, щоб іще збільшити його.
— Облиш! — буркнув Гаррах. — Якщо хочеш покаятися, то йди до свого священика, а мене не переконуй. Це не тільки шантаж... це підступність. О, я вже бачу, нас хочуть спіймати на гачок! Опам’ятайся, чоловіче, нашої провини тут нема — це все вони...
— Опам’ятайся ти! — Темпе підвівся, бо більше не міг спокійно всидіти на місці. — Незалежно від того, як закінчиться ця гра, зробленого вже не зміниш. Контакт Розумів, боже мій! Якщо вже ти доконче мусиш когось проклинати, то проклинай SETI і СЕТІ, а також себе за те, що тобі захотілося стати «психонавтом». А ще краще стули писок. Це найрозумніше, що ти можеш зробити.
Після обіду «Сезам» разом зі спускними апаратами підняли на корабель. Араґо зажадав, щоби Стірґард провів спільну нараду з приводу того, що робити далі. Стірґард категорично відмовився. Жодних нарад і засідань аж до закінчення програми. Імітований «Гермес», керований лазером гамма, зник за випуклістю Сексти й повним ходом рушив до Квінти, обмінюючись з нею умовленими паролями та відзивами. Темпе після чергування вирішив зустрітись із командиром; той відмовився — він не приймав нікого, зачинившись у своїй каюті. Пілот з’їхав у середню частину корабля — йому забракло відваги піти до ченця. Повернувши з півдороги, він запитав через інтерком, де Ґерберт, бо в кабіні його не було. Ґерберт виявився в кают-компанії разом із Кірстінґом і Накамурою. Корабель маневрував, щоби розвинути малу тягу; вони все ще залишалися в тіні, й на них діяла сила слабкого тяжіння. Побачивши, що товариші їдять, Темпе згадав, що від світанку не мав і ріски в роті. Він мовчки сів біля них, наклав собі на тарілку печені з рисом, але коли штрикнув м’ясо виделкою, йому вперше в житті стало гидко від цих сіруватих волоконець. Однак треба було щось з’їсти, отож, викинувши в кухонний ексгаустер усе, що було на тарілці, він узяв з автомата вже підігріту вітамінну суміш. Аби хоч чимось напхати шлунок. До Темпе ніхто не озивався, і тільки коли він кинув тарілку зі столовим начинням у мийку, Накамура, скупо всміхнувшись, підкликав його до себе кивком голови. Темпе сів навпроти японця, який витер губи паперовою серветкою, й зачекав, поки вийде Кірстінґ. Залишившись утрьох із Ґербертом, звично перехиливши набік голову з гладенько причесаним чорним волоссям, Накамура очікувально глянув на пілота. Той знизав плечима — мовляв, йому нічого сказати. Абсолютно нічого.
— Коли ми відвертаємось од світу, світ не зникає, — несподівано озвався Накамура. — Де є думка, там є і жорстокість. Вони завжди ходять у парі. З цим треба погодитись, якщо його не можна змінити.
— А чому командир нікого не пускає до себе? — вихопилось у пілота.
— Це його добра воля, — незворушно відповів японець. — Командир, як і кожен з нас, повинен зберігати твердість волі. Навіть тоді, коли він сам. Доктор Ґерберт страждає, пілот Темпе страждає, а я не страждаю. Про отця Араґо навіть не згадую.
— Тобто як... ви не страждаєте?.. — не зрозумів його Темпе.
— Я не маю на це права, — спокійно пояснив Накамура. — Сучасна фізика потребує такої уяви, яка не відступає ні перед чим. Це не моя заслуга — то дар моїх предків. Я не пророк і не ясновидець. Я безжальний, коли треба бути безжальним, інакше теж не міг би їсти м’яса. Хтось колись сказав: «Nemo те ітрипе lacescit». Чи, може, йому тепер соромно за ці слова?
Пілот зблід:
— Ні.
— Це добре, — відповів Накамура й звернувся до Ґерберта: — Ваш друг і колега Гаррах влаштовує спектаклі. З маскою великого гніву на обличчі, як демони в японському театрі кабукі[123]. На них не можна ні гніватися, ні впадати в розпач, ні співчувати їм, ні мстити. І тепер ви вже самі знаєте, чому. Чи, може, я помиляюся?
— Ні, — відповів Темпе. — Ми не маємо на це права.
— Отож-бо. Розмову закінчено. Через тридцять... — Накамура глянув на годинник, — через тридцять сім годин «Гермес» здійснить посадку. Хто тоді чергуватиме?
— Ми вдвох. Так сказано в наказі.
— Ви будете не самі.
Накамура встав, уклонився їм і вийшов. У порожній кают-компанії тихо шуміла мийка і повівало з кондиціонера. Пілот глянув на лікаря, який, обхопивши голову руками, непорушно дивився просто себе невидющими очима. Темпе залишив його в кают-компанії, не перемовившись із ним ані словом, їм і справді не було про що говорити.
Посадка «Гермеса» відбулася надзвичайно ефектно. Сідаючи в обрану точку планети, він пахнув таким кормовим вогнем, що його сяйво, переношуване незліченними міріадами очок, які вибігли далеко у вакуум, розпеченою голкою увійшло в молочну товщу хмар, шматуючи їх на рожеве блискуче клубовиння, і пірнув у це вікно, в цю пропалену полум’ям діру. Клапті високих, клубчасто-пір’їстих хмар почали скручуватися спіраллю й затягувати вирву у хмарному покритті Квінти, але ще не встигли повністю затягти її, як крізь розриви між ними пробився жовтий відблиск. Через дев’ять хвилин — стільки часу потрібно сигналові, який летів зі швидкістю світла, аби подолати відстань, що відділяла їх від планети — озвався звернений до Сексти передавач імітованого «Гермеса» — вперше та востаннє. Хмари ще раз розступилися в тому місці, але вже повільніше і м’якше; а по стерновій рубці, заповненій людьми, прокотилося щось схоже на коротке, притамоване зітхання.
Стірґард, за плечима в якого сяяв бездоганно білий, великий диск Квінти, викликав GODa.
— Дай мені результати аналізу вибуху.
— У мене є тільки спектр випромінювання.
— Назви причину вибуху на підставі цього спектра.
— Вона буде не зовсім точна.
— Знаю. Говори.
— Слухаю. Через чотири секунди після погашення власної тяги стрижневе осердя реактора розірвало його. Перерахувати варіанти причин?
— Давай.
— Перший варіант: у корму вдарив струмінь нейтронів з таким інтервалом швидких та повільних, щоб вони змогли пробити весь кожух реактора. Незважаючи на вимкнення, реактор запрацював, як примножувач, і в плутонії відбулася експоненціальна ланцюгова реакція. Другий варіант: корму пробив кумулятивний заряд з холодною аномалоновою головкою. Обґрунтувати пріоритет першого варіанта?
— Давай.
— Атака балістичного типу збила б увесь корабель. Нейтронний удар міг знищити тільки силову установку, за умови, що на борту перебувають біологічні створіння, і цим самим вони відокремлені од силової установки низкою радіаційно стійких переборок. Показати спектр?
123
Кабукі 