— «Гермес» чекає рапорту.
Це був голос Стірґарда. Перш ніж він устиг щось відповісти, озвався Гаррах:
— Мабуть, заснув.
Такі банальні жарти супроводжували перші космічні польоти, щоби зменшити безпрецедентне хвилювання людей, замкнених у маківці ракети, мов у вистреленому снаряді. Тому Гагарін в останню секунду сказав: «Поїхали!». Тому ніхто не казав: «У нас витікає кисень, ми задихаємось», — а тільки: «У нас виникла певна проблема». Гаррах, мабуть, не усвідомлював, що цим жартом він повертав його до минулого, та й Темпе теж, який ні сіло ні впало відповів: «Я лечу», аж поки, зметикувавши, перейшов на належний тон процедури.
— Я — «Земля». Усі вузли працюють нормально. На осі — Дельта Гарпії. Через три години, згідно із розрахунками, увійду в атмосферу. Правильно? Прийом.
— Правильно. Гепарія передала метеорологічні умови в пункті нуль. Хмарність суцільна. Вітер північний — північно-східний, тринадцять метрів за секунду. Висота хмар над квінтянським космодромом — дев’ятсот метрів. Видимість добра. Хочеш із кимось поговорити?
— Ні. Я хочу побачити Квінту.
— Ти побачиш її через вісім хвилин, коли увійдеш у площину екліптики. Зробиш також корекцію курсу. Прийом.
— Я зроблю корекцію курсу, коли «Гермес» повідомить мені потрібні дані. Прийом.
— Щасливої дороги! Кінець.
Після знищення крижаного кільця переговори тривали ще чотири доби. Перемовлялися тільки з Гепарією, чого не змогли констатувати зразу, бо на ультиматум відповів штучний супутник, такий малий і так разюче імітований під уламок скелі, що GOD не розпізнав його, поки той мовчав. Виведений на стаціонарну орбіту, на висоту 42 000 кілометрів од планети, супутник обертався разом з нею і, коли заходив за край диска, зв’язок переривався на сім годин. Із «Гермесом» астронавт перемовлявся у 21-сантиметровій смузі водню, й корабельні радіолокатори дослідили випромінювання замаскованого супутника в бік планети, коли виявили, як саме він служить Гепарії у ролі реле. Керувала супутником потужна підземна радіостанція, розташована поблизу космодрому, на якому необачно сів безпілотний «Гермес». Вона працювала на хвилях десятикілометрової довжини, що дало фізикам підставу вважати її особливим військовим об’єктом, який повиннен бути задіяний, якщо справа дійде до масованого обміну атомними ударами, їй акомпануватимуть електромагнітні променеві імпульси, котрі перериватимуть будь-який безпровідний радіозв’язок, а при мегатонному еквіваленті вибуху розладнуватимуть у визначених точках також усі спроби замінити звичайні передавачі лазерними. Тоді можна буде використовувати тільки ультрадовгі хвилі, але їхня низька інформаційна здатність робитиме неможливою передачу полібітових повідомлень упродовж короткого часу. Отож Стірґард спрямував випромінювачі «Гермеса» в бік тієї радіостанції, а коли вона не відповіла, передав такий ультиматум: або домовлятися безпосередньо, або він упродовж 24 годин знищить усі природні та штучні тіла на стаціонарних орбітах, а якщо й тоді не отримає відповіді, то залишить за собою право підвищити температуру на 800 000 гектарів довкола космодрому, а також на ньому самому до 12 000 градусів за Кельвіном. Це мало пробити кору планети на чверть її радіуса. Ультиматум подіяв, хоча Накамура й Кірстінґ хотіли відрадити командира від такого ризикованого рішення, яке de facto[125] дорівнювало оголошенню війни.
— Міжпланетарне право втратило для нас чинність із того моменту, як нас було атаковано, — відповів Стірґард. — Переговори на кілометрових хвилях із трансляцією й ретрансляцією можуть тривати місяцями, і за чисто фізичною причиною цієї розтягненості може ховатися гра у зволікання з метою примусити супротивника відкрити свої стратегічні карти. Такого шансу я їм не дам. Якщо це не формальний обмін думками, то прошу про нього забути, а якщо votum separatum, то занесіть його у протоколи експедиції. Я відповім за це, коли складу із себе обов’язки командира. Поки що такого наміру не маю.
У контрпропозиціях Гепарія вимагала чіткого визначення повноважень посланця. Поняття «контакту» ставало тим туманніше, що наполегливіше пробували його уточнити. Стірґард вимагав безпосередньої зустрічі свого посланця з представником місцевої влади й науки, одначе або сенс цих понять геть викривився у сприйнятті квінтян і людей, або й тут виявилася чиясь лиха воля. Темпе полетів, не знаючи, кого має побачити на космодромі, але він цим не надто переймався. Не відчував за своїми плечима крил ейфорії, не сподівався на великий успіх і сам був здивований власним спокоєм. Під час підготовки на тренажерах він сказав Гаррахові, що не вірить, ніби там з нього здеруть шкіру. Хоч які квінтяни жорстокі, в чому зрештою нема нічого дивного, вони не такі дурні. Переговори з квінтянами супроводжувалися дискусіями на борту.