– Отже, пане! – повторив незнайомий, закінчуючи свою довгу й змістовну промову. – Що ви на це скажете?
Фабрицій Манекен збентежено втопив очі в незнайомого. Вся мальовнича, чула промова незнайомого пролетіла повз його вуха, що були замкнуті щільними жалюзями забуття.
Незнайомий, здавалось, відгадав розгубленість Манекена. Хмуро всміхнувшись, він не поспішаючи вийняв із задньої кишені штанів велику кольорову хусточку з обличчям Кайзера в однім кутку, коліноприклонною Ґретхен в другому й «наконечники фірми Круппа – основи вашого щастя» – у третьому (четвертий був зав’язаний подвійним вузлом), з шумом і з насолодою висякавсь. Потім, акуратно випрямивши зморшки кюлот,* він терпляче виклав зміст своєї справи.
– Бачите, – так почав він, – в готелі «Пржау патріот» мені сказали, що вас знайти я можу тільки тут, – незнайомий заклав свою бліду тремтючу руку в кишеню піджака і потім продовжував, зразу якось особливо зосереджено дивлячись на Фабриція. – Бачите... я, звичайно, не маю чести знати вас... Так. Я зовсім не знаю, що ви за людина. Можливо, ви найшляхетніша істота, істота високих стремлінь, містилище шляхетних поривів і найчистіших побуджень, але...
– Ви в мені не помилилися, мій друже! – поспішив перервати його Луї Манекен. – Все це дійсно так, і залишається тільки дивуватися вашій дивовижній проникливості.
– Можливо. Цілком можливо! – незнайомий вийняв з кишені піджака важеньку нікельовану табакерку, тремтючими пальцями взяв з неї пучку білого порошку і, цокнувши нігтем по кришці з відповідним написом «Zur Gesundheit»,* – жадібно втягнув порошок в широко роздуті ніздрі. – Можливо – повторив він, – але, можливо, що й ні. В усякому разі, це буде видко з подальшого. Поки що дозвольте сказати вам, що ваше ім’я, виставлене в числі прибулих, навело мене на щасливу думку звернутись до вас за підтримкою... Ви, саме ви, а не хто-небудь інший, – ви, шеф патріотичного ферейну,* голова союзу, що існує під таким величним девізом, повинні прийти мені на допомогу в моєму великому починанню... Проте... (незнайомий знов вчепився до кришки нікельованого «Zur Gesundheit»)... Але раніш, ніж приступити до викладу мого прохання і пояснення моїх праць, я повинен... Я насмілююсь просити вас дати мені запоруку, запоруку голови настільки поважаного ферейну, – що все сказане між нами буде назавжди таємницею. Це безумовно необхідно, – бо мова буде про відкриття величезної цінності!.. Обставини примушують мене шукати допомоги в людей, мені особисто невідомих, і я...
– О! – скрикнув з запалом Луї Манекен. – Прошу вас не мати сумніву в мені. Посмію вас завірити, що про мене прийнято говорити не інакше, як про одного із найповажніших і відданіших членів ферейну «Гох фатерланд!».
(Луї говорив правду. Перебуваючи найспритнішим поломщиком кас, він користався загальною любов’ю і повагою серед своїх колег, зорганізованих в спілку «кваліфікованих поломщиків», що їх звичайно звали «Гох фатерланд»).
– Але, бачите, – зам’явся незнайомий, – це надзвичайно цінне відкриття!
– Тим краще! – з ентузіазмом підхопив Луї. – Тим з більшою охотою я прийду вам на допомогу!
– В такому випадкові... – тихо проговорив незнайомий, махнувши шапкою сивого волосся і пучком чорної, як смола, бороди. – В такому випадкові я прохав би вас піти за мною в мою «віллу перманентної дівочости». Дорогою я спробую, – оскільки це можливо, – увести вас у зміст мого винаходу.
З цими словами незнайомий ще раз звернувся до нікельованого джерела Gesundheit, підвівсь з ослону і величним рухом запропонував Луї Манекену йти за ним.
3. НАУКОВЕ УҐРУНТОВАННЯ
П’яний місяць, хитнувшись у небі, перекинувся в перину хмар. П’яний пивний кухоль (на землі), намальований на віконнім шклі Нахтлокаля, вищербленим місяцем зайшов за спини двох подорожніх і потім виплив знову, шиючись і граючись на електричному світлі. Людина з важкою, немов чавунною, бородою обмацала пінний кухоль липкими тоскними очима, причмокнула, круто проковтнула слину – промайнула повз ресторан, пропливши в квадраті вікна, – тінню на екрані. Фабриціус Манекен пругкими, чутливими кроками поспішав за ним... Вітер – вечірній свіжий, – зустрічаючи їх, допитливо зазирав у лиця; скуйовдивши, тріпав клоччя сивого волосся незнайомого, вихоплював слова його нерівної, стислої, немов конденсованої мови, уривками відносив назад.
– Добродію, – захлинаючись швидкістю і вітром, говорив він, – ви не можете собі уявити, до чого я радий, що з перших слів зустрів з вашого боку повне розуміння. Ціню співчування. Так, так, пане – ви цілком правдиво зрозуміли мене! Саме так. Саме це я хотів сказати. Але слухайте далі. Отже, ми вже вирішили, що ідеї і мораль – кристалічно чисті, рафіновані, так би мовити, ідеї, – ось що необхідне в наші дні загального етичного занепаду. Патентовані ідеї і гарантованої якости мораль. Фабрикати зарекомендованих фірм. Продукти найпопулярніших марок. В цьому єдиний порятунок, єдиний вихід із тупику, в який знову уперто уперся світ.