Запропонована Тарським семантична концепція істини широко обговорювалась філософами й логіками і багатьма вважалась за таку, що суттєво удосконалює класичну концепцію, хоча були й такі, які не вважали її універсальною та відмічали певні недоліки й обмеженість.
Після викладеного стає очевидним, що когерентна, прагматична і семантична концепції істини формально не суперечать кореспондентській (класичній) у її найабстрактнішому формулюванні, вони враховували її і завжди прагнули удосконалити. Ці прагнення спонукувались труднощами її застосування (відкритими логічними парадоксами й антиноміями), бажанням більше врахувати активність суб’єкта пізнання і практичну орієнтованість людського знання, врахувати вимоги наукової точності й суворості у висловлюваннях.
8.3.3. Форми і методи наукового пізнання
Оскільки наука є не тільки готовим знанням, а й діяльністю з його здобування, то вона потребує методології, а результати наукового пізнання втілюються в певні форми. Варто нагадати, що метод (грець. μέθοδος ) - це спосіб дії, сукупність заходів для досягнення певної мети, вирішення проблем або задач. Методологією називають або множину методів, або, в іншому разі, науку про методи пізнання як спеціальний розділ гносеології. Для кращого висвітлення взаємозв’язку різних методів і форм наукового пізнання, зв’язку способів дослідження і способів організації отриманого знання доцільно виділити два рівня наукового пізнання — емпіричний і теоретичний. До емпіричного рівня відносяться такі форми і методи, які безпосередньо пов’язані з науковою практикою, з тими видами діяльності в науці, завдяки яким накопичується, групується й узагальнюється науковий матеріал. Серед них - наукове спостереження, експеримент, наукові факти та способи їх обробки. До теоретичного рівня відносяться такі методи пізнавальної діяльності, а також способи організації знання та всі форми його втілення, які пов’язані зі створенням наукової теорії. Тут слід вказати на саму теорію, наукові закони, ідеї, гіпотези, логічні засоби тощо. У реальному житті науки обидва рівні, безперечно, взаємопов’язані. Розглянемо деякі основні методи і форми наукового пізнання обох рівнів.
Спостереження. Це важливий пізнавальний процес емпіричного рівня. Спостереження - цілеспрямоване сприйняття об’єкта, що здійснюється безпосередньо, або за допомогою приладів. Не слід переносити наші буденні уявлення про спостереження на наукові. За наукове спостереження вважається тільки таке, що підпорядковане вирішенню наукової проблеми, воно дає фактичний матеріал, який дозволяє підкріпити або спростувати яку-небудь гіпотезу та зібрати дані для нових теоретичних узагальнень. Цілеспрямованість спостереження, його організованість та планомірність свідчать про активність суб’єкта пізнання. Специфікою наукового спостереження є те, що суб’єкт фактично не втручається в сам хід об’єктивного процесу, а в деяких науках навіть прагне бути непомітним (етологія, соціальна психологія, соціологія). Оскільки спостереження є нашою чуттєвою діяльністю, то воно має природно обмежені можливості. Так, людина може сприймати електромагнітні коливання у якості зорових відчуттів тільки у діапазоні 390-750 мілімікронів, а механічні коливання у якості звуку тільки в частотному діапазоні від 20 до 20 тисяч герців. Частина цих труднощів знімається приладами й інструментами. Існують прилади-підсилювачі (мікроскоп, телескоп) і прилади-замісники (магнітометр). У зв’язку з застосуванням приладів і подальшим їх широким використанням у сучасній науці деякі дослідники поставили під сумнів результати наукових спостережень, буцімто прилад, взаємодіючи з об’єктом, дає суб’єктові спотворену картину дійсного стану речей. Такі побоювання безумовно мають об’єктивні підстави, та вчені враховують їх у кінцевих висновках шляхом введення певних поправок, корекцій та практичних перевірок.
Експеримент, на відміну від спостереження, є активним втручанням суб’єкта у процеси зовнішнього світу з метою пізнання. Він є цілеспрямованим впливом на об’єкт шляхом його вилучення, ізоляції від випадкових обставин і таких, що приховують його власну природу. Під час експерименту досягаються такі цілі: об’єкт пізнання ізолюється, багаторазово відтворюється хід процесу у строго фіксованих умовах, планомірно варіюються умови з метою отримання певного результату. Класифікують експерименти за видами наук (фізичний, біологічний, соціальний тощо), виділяють також польовий і лабораторний, прямий і модельний. У сучасній науці набув надзвичайного поширення модельний експеримент. Для розуміння його суті важливе значення має поняття моделі. У спеціальній літературі дається таке визначення моделі: модель (від фр. modele - зразок) це існуюча реально або в думці система, яка, відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає дослідникові нову інформацію про цей об’єкт[536]. Побудова моделі і наступне її дослідження думкою або шляхом реального експерименту називається моделюванням.
536
Див.: Штофф В. А. Моделирование и философия. – М.-Л.: Наука, 1966. – С. 19. Наукова багатомірність концепту «модель» широко представлена також у книзі американського філософа М. Вартофського «Модели. Репрезентация и научное понимание». – М.: Прогресс, 1988. – 507 с.