Сучасний російський автор Д.А. Леонтьєв, теж ідучи від тих смислів, які підказує сама мова, вказав на два можливих напрямки трактування «цінності»[540]. По-перше, цінність може вживатись у смислі приналежності такої якості (цінності) якимось предметам, і тоді тут доречно буде вживати вираз «значимість», що слугує витоком існування ціннісних суджень, які спираються на оцінку предметів з точки зору вказаної якості. По-друге, цінність може вживатись у смислі, за яким самі об’єкти є цінностями. За першим варіантом поняття цінності не містить нічого нового порівняно з поняттями потреб та інтересів, а за другим - воно відображує деяку особливу реальність, яку не можна вивести з потреб (напр., норми, смисл життя тощо). Цей же автор вказує на три форми, в яких існують цінності: суспільні ідеали, предметно-втілені цінності, особистісні цінності.
Здається, що у наведених прикладах аналізу поняття цінностей є досить розумні міркування, які слід врахувати при з’ясуванні усіх відтінків його смислу. На шляху до цього треба взяти до уваги й механізм діяльності людей, її мотиви, стимули, серед яких цінності займають важливе місце. Принаймні відомо, що потреби трансформуються в інтереси, а інтереси перетворюються на цінності і стимулюють активність людей. Треба зважити й на те, що ціннісне відношення до світу відрізняється від виробничо-практичного і науково-пізнавального. В останньому випадку переважає об’єктивістський підхід, суб’єкт прагне вивчити об’єкт таким, яким він є сам по собі. У разі ж ціннісного підходу людина розглядає явище не яким воно є саме по собі, а яким воно є для людини, і таким чином цінність пов’язана з оцінкою.
Врешті-решт, свідомо уникаючи якогось певного визначення поняття цінностей, бо тут будь-яка дефініція наперед обмежить широту й багатомірність його сучасного вживання, вкажемо, у підсумковому плані, на смислові аспекти цього концепту. Поняття цінності може вживатись у смислі відзначення у чому-небудь наявності відповідної якості. Цей смисл відчувається при характеристиці предметів і явищ як таких, що «мають цінність», «є цінними». Ясно, що тут «цінність» не є тією якістю, котру можна фіксувати органами чуття. У низці фізичних, хімічних та інших природних властивостей предметів немає місця іще одній додатковій властивості - цінності. Речі в комплексі зі своїми природними якостями отримують ціннісне забарвлення тільки тоді, коли вони здатні задовольняти потреби й інтереси людей. Тому речі стають цінними для нас, а не мають ціннісну якість від природи, від природи вони мають притаманні їм фізичні, хімічні та інші властивості.
Поняття цінності може вживатись також для позначення тих складових нашої духовності, які відображають специфічне ставлення людей до природних, соціальних та духовних явищ з точки зору їх значимості. У цьому смислі «цінності» є упорядкованим духовним комплексом, який мотивує діяльність людей, визначає стратегію їх життя. Отже у першому випадку ми поняття цінностей спрямовуємо на якості речей і явищ, а у другому - на характеристику самої людини, суб’єкта ціннісного відношення до речей і явищ.
У процесі соціалізації (виховання і освіти) у кожної особистості формується система ціннісних уявлень. Така система може бути здебільшого фрагментарною, а може бути й цілісною, орієнтованою на якісь важливі, фундаментальні цінності. На основі ціннісних уявлень складаються ціннісні орієнтації особистості. Вони є сплавом раціонального й емоційного і регулюють діяльність людини (задають її вектор) у найбільш значущих ситуаціях. В системі ціннісних орієнтацій виявляється відношення людини до цілей життя та до засобів їх досягнення.
У кожну епоху і в кожній великій соціально-історичній групі виробляються певні типи ціннісних орієнтацій, які отримують філософсько-етичне обґрунтування. Серед них можна вказати на такі:
540
Див.: Леонтьев Д. А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996, №4.