Брахман - філософська категорія давньоіндійської філософії для вираження деякої загальної духовної основи всього сущого.
Буддизм - давньоіндійська філософська школа та релігія, засновником якої вважається Сіддхартха Шак’ямуні або Будда (563-483 роки до н. е.). Школа вважає, що буття є взаємодією деяких конечних елементів «матерії», «духу» та «сил», що об’єднуються терміном дхарма. Світовий процес є взаємодією 72 видів елементів (дхарм) і має тенденцію до заспокоєння та конечного згасання. Важливим поняттям буддизму є нірвана, що означає повну заспокоєність, згасання, а іноді й смерть. Мета життя людини - звільнення від страждань, досягнення нірвани.
Буття — вихідна категорія філософії, якою стверджується, що світ, сукупність речей і процесів, є наявним, існуючим, Через категорію «буття» підкреслюють факт існування тих чи інших предметів, явищ.
Веди — збірники гімнів, пісень, магічних заклинань та ритуальних формул. Складаються з таких груп: самхіти, брахмани, араньяки, упанішади. Упанішади відіграли фундаментальну роль у становленні давньоіндійської філософії. Найбільш давні з текстів ведичної літератури відносяться до середини другого тисячоліття до н. е.
Відносини - спосіб взаємозалежного буття предметів певної тотожності, сутність якого полягає у наявності у них реальної можливості з необхідністю вступити при належних умовах у актуальний зв’язок і взаємодію через посередництво механічних, фізико-хімічних та інших процесів.
Влада — панування і контроль одних людей над свідомістю і поведінкою інших.
Гіпотеза (від грець. ύπόθεσις - припущення) — деяке імовірнісне припущення про суттєвий зв’язок між явищами.
Гносеологія (від грець. γνώσις - пізнання + λόγος - вчення) - розділ філософії, який досліджує пізнавальне відношення людини до світу, умови, види і форми пізнання, проблему істини.
Даосизм - давньокитайська філософська школа, засновником якої був Лао-цзи (604-531 до н. е.). Відстоювала принцип слідування природності як правильний шлях життя (дао).
Даршани - філософські школи ведичної традиції: санкх’я, йога, н’яя, вайшешика, міманса, веданта.
Девіантна поведінка - тип поведінки, що є наслідком розриву між нормами-цілями й соціально-схвальними засобами їх досягнення.
Дедукція — метод переходу від загальних положень до часткових, або інакше - виведення за правилами логіки нових істин з істин вже відомих.
Держава - політична організація, яка здійснює управління суспільством і має такі ознаки як наявність публічної влади, оподаткування населення, територіальні межі владних спроможностей, право.
Джайнізм - давньоіндійське філософське вчення, засновником якого вважається Вардхамана (599-527 р. до н. е.). Прибічники вчення стверджували, що усі живі тіла мають душі, які неначе керуючі субстанції спрямовують тіло на успішне функціонування. Визнавали карму як силу пристрастей і бажань, що полонять душу. Мета життя - звільнення від карми.
Діяльність — якісно відмінний від процесів у живій і неживій природі спосіб взаємодії людей з середовищем, який характеризується цілеспрямованістю, опосередкованістю штучно виготовленими знаряддями, сумісністю та іншим.
Догматизм (від грець. δόγμα думка, вчення) - спосіб мислення догмами (незмінними положеннями). Для догматизму характерною є некритичність щодо догм, консерватизм мислення. У філософії догматизм виражається у прийнятті певних положень за абсолютно вірогідні. Догматизму протистоять скептицизм і критицизм.
Досократики - давньогрецькі філософські школи та вчення, що розвивалися до Сократа (469-399 р. до н. е.), напр., мілетська школа, елеати, атомісти. У досократичних вченнях переважала онтологічна проблематика. Сократ здійснив антропологічний поворот у давньогрецькій філософії, поставивши у центр філософських досліджень проблеми людини.
Дуалізм (лат. dualis - подвійний) - філософська система, у якій визнається два рівноважних але протилежних начала, напр., у Декарта це тілесні та духовні субстанції.
Дух - відносно людини це поняття виражає сукупність явищ людської психіки та її якісний стан, виражає той клас властивостей людини, який протилежний тілесним (фізичним) властивостям; сукупна назва всього «внутрішнього світу» світу людини, тобто світу знань, емоцій, образів, сприйнять тощо.