Духовне (ментальне) - загальна назва для явищ людської психіки, таких як думки, відчуття, емоції тощо і які частково охоплюються поняттям свідомості.
Душа - поняття, в якому відображається відчуття людиною власного духовного комплексу у його цілісності.
Еволюціонізм - філософсько-історична позиція, що визнає загальну історичну «логіку» змін у всіх суспільствах в напрямку зростаючого ускладнення будови соціального цілого, диференціації суспільства за різними вимірами, зростання числа винаходів і технічних удосконалень, зростання розподілу праці тощо.
Евтаназія - безболісна смерть.
Ейдос - (грець. ειδος - вид, образ), термін античної філософії, спочатку означав все, що є видимим, але з часом отримав більш абстрактне значення: конкретна даність абстрактного. У філософії Платона эйдос розуміється як внутрішня форма речей і навіть отримує онтологічно самостійний статус: ейдоси складають трансцендентний світ досконалих зразків можливих речей.
Екзегетика, екзегеза (з грецької εξηγητικά, від εξήγησις - тлумачення, пояснення) у богослов’ї - тлумачення біблійних текстів, трактування їх смислів.
Експеримент - активне втручання суб’єкта у процеси зовнішнього світу з метою пізнання, характеризується цілеспрямованим впливом на об’єкт шляхом його вилучення, ізоляції від випадкових обставин і таких, що приховують його власну природу.
Еллінізм - період у історії стародавнього світу від початку походів Олександра Македонського (334-323 до н. э.) до римського підкорення держав, що утворилися на теренах його імперії (I ст. до н. е.). У філософському відношенні період еллінізму продовжують до II ст. н. е. Нові філософські школи доби еллінізму - епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм.
Ентелехія — (від грець. ἐντελέχια: ἐντελής, «завершений» + ἔχω «маю»). У Арістотеля - внутрішня сила, що має в собі мету та кінцевий результат і забезпечує тим самим здійсненність речі у її цільовому призначенні.
Епікуреїзм - філософська школа доби еллінізму, засновник Епікур (342-271 р. до н. е.).
Звичаї - загальноприйнятий порядок, правила соціальної поведінки, що склалися стихійно.
Зміст історії - сукупність фактів щодо зміни типів соціальності, видів і форм діяльності людей.
Ідеал - концентроване вираження норм досконалості, зразка поведінки й цільової спрямованості життєдіяльності.
Ідеалізм (фр. idealisme, через лат. idealis, від грець. ίδεά - ідея) - філософський світогляд, згідно з яким у основі буття лежить духовне начало. З гносеологічної точки зору ідеалізм вважає, що людина має певне попереднє (поза всяким досвідом) знання, яке прояснює в собі, упорядкує та приводить у форму логічно несуперечливого понятійного каркасу свої попередні інтуїції. Ідеаліст схиляється до думки, що начала науки і філософії можна обґрунтувати, не виходячи за межі власної (або загальнолюдської) свідомості. Термін набув ужитку з XVIII століття.
Імен школа - давньокитайська філософська школа (кит. - мінцзя). За аналогією з давньогрецьким способом філософування представників школи називають по-європейські софістами, а за аналогією з напрямками європейської середньовічної філософії цю школу ще називають школою номіналістів. Школа звертала увагу на відношення речей і вираження цих відносин у судженнях.
Індукція - перехід від знання окремих фактів до знання загального, коли висновки про загальні властивості предметів якогось класу робляться на основі дослідження окремих фактів.
Інтелігенція - (від лат. intellegentia - розуміння, розсудок, пізнавальна сила). У Канта інтелігенція - здатність суб’єкта уявляти те, що за своєю природою недосяжне для відчуття .
Іньянцзя - давньокитайська філософська школа прибічників вчення про Інь і Ян, яка переймалася переважно натурфілософськими питаннями.
Істина - відповідність думок дійсності.
Історія в найбільш безпосередньому розумінні цього слова означає перебування соціальної реальності у часі.
Карма (закон відплати) - термін давньоіндійської філософії, який означає сукупність гарних і хороших вчинків, здійснених людиною у її попередніх існуваннях, коли той чи інший загальний баланс вчинків визначає подальшу долю людини.
Катарсис (від грець. κάθαρσις - очищення, оздоровлення) - категорія давньогрецької філософії і естетики зокрема. Означала звільнення (очищення) душі від пристрастей під впливом різних факторів (напр., мистецтво, філософія).