На Заході філософія починається одночасно з народженням раціоналістичної думки у стародавній Греції. Тут вона рішуче відокремлюється від міфології і навіть піддає міфологію свідомій критиці, підриває традицію довіри до повсякденного “здорового глузду”. Виникає система філософських понять, які цілком позбавлені міфологічної обгортки. Якщо на Сході філософія сприймалась часто як особиста справа, справа особистого вибору, то на Заході кожен засновник філософської школи був переконаним у відкритті загальнолюдських основ співіснування всіх людей.
Довгі століття паралельного існування східної і західної філософської традиції закріпило їх відмінності, що інколи давало привід відмовляти народам Сходу у наявності в них не лише оригінальної філософії, а й взагалі філософії. Сьогодні така європоцентрична позиція може вже вважатись подоланою, хоч залишається сенс говорити про специфічні історичні типи філософування - східний і західний.
Виділяти історичні типи філософії можна також, пов’язуючи її розвиток з поступом усього історичного процесу у цілісності всіх його елементів (економічних, соціальних, політичних, культурних). У такому разі історична типологія філософії співпадає з відомими епохами: античність, середньовіччя, Відродження, Новий час, до якого прилягає Просвітництво. Для XIX- XX століть можна додатково виділити період раціоналістичної класики і некласичну філософію.
Типологія філософії може бути проведена і за такою ознакою як зміна її “центрації”. “Центрація” - термін, що вказує на загальноприйняту (або модну) форму, в яку рядяться традиційні філософські проблеми. Як правило, це пов’язано зі зміною культурних парадигм. У такому разі в історичному розвитку філософії виділяють космоцентризм (у ньому на першому плані загальні проблеми світоустрою, космосу на мега-, макро- та мікрорівні), теоцентризм (у ньому всі питання розглядаються у релігійній оболонці, з урахуванням Бога - від грец. - Θεως Бог), антропоцентризм (переважає проблематика, що пов’язана з людиною - грец. άνθρωπος - людина), “наукоцентризм” або сцієнтизм (від лат. scientia - наука), антисцієнтизм (ірраціоналізм). У часи античності раннього періоду філософія була переважно космоцентричною, пізніше софісти й Сократ започаткували перший антропологічний поворот у філософії, а неоплатонізм III-V ст. схилявся до теоцентризму. Теоцентричною була й філософія Середньовіччя. Починаючи з XVII ст. набирає сили наукоцентричність філософії, коли наука (природознавство) стає зразком науковості й наукової організації знання.
До питання про існування історичних типів філософії примикає проблема її національної приналежності. Якщо поняття історичного типу в чомусь ігнорує національну своєрідність філософії, акцентує увагу на тих загальних рисах, що “приписані” до певної епохи, то поняття “національна філософія” вказує на регіональне різноманіття філософського життя людства не лише у діахронному, а й у синхронному вимірі. Рано чи пізно кожна національна культура концентровано висловлює себе через філософську думку. Наявність філософії є своєрідним показником зрілості культури народу, її духом, її метамовою. Відмовляти якомусь народу у створенні, хоч би і в майбутньому, власної філософії, значить недооцінювати культурний потенціал народу, а побічно й відмовляти йому у наявності власної культури.
Фундатори німецької класичної філософії законно пишалися успіхами старовинного виду духовної діяльності на своїй землі і може унікальність його злету в Німеччині спонукувало їх як до роздумів про специфіку національної філософії, так і про первинні умови виникнення філософування. За Гегелем, певний образ національної філософії відповідає характеру народу, його моральності, державному устрою й формі правління, громадському життю. Класик української історико-філософської думки Д. І. Чижевський (1894-1977) вказував[5], що своєрідність національної філософії визначається боротьбою цілком певних для різних народів протилежностей: у Франції - містицизм і раціоналізм, у Англії - емпіризм і платонізм, у Німеччині - спекулятивний і індуктивний методи, в Росії - релігійні тенденції і різні форми просвітництва. За Чижевським, переважно три моменти характеризують особливості філософії окремої нації: форма проявлення філософських ідей, методи філософських досліджень та побудова системи філософії, її архітектоніка.
5
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні // Чижевський Д. Філософські твори: у 4+х тт. Т. 1. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 9.