Для більш повного уявлення про філософсько-правову парадигму епохи Відродження та періоду Реформації наголосимо, що на політичній карті Європи у XVI ст. цілком сформувалися такі потужні держави, як Франція, Англія, Іспанія з міцною центральною владою. Зміцнюється віра у можливість відмови від авторитету католицької церкви, а це передбачає безумовне підкорення світській державній владі. У світлі подій, які відбулися в XVI ст., і справили істотний вплив на опрацювання нових ідеологічних і політичних доктрин, невипадковою є поява абсолютно нового вчення про державу, автором якого став французький юрист і публіцист Жан Боден (1530-1596). Йому належить обґрунтування державного пріоритету над усіма іншими соціальними інститутами, включаючи церкву. Він не тільки вперше встановив поняття суверенітету як відмітної ознаки держави, а й одним із перших зробив спробу підвести теоретичне підґрунтя під єретичну (з погляду релігії) ідею деїзму. У книзі «Шість книг про республіку» (1576) Боден проводить ідею про суверенну державу, яка спроможна захищати права автономної особи і рішуче утверджувати принципи мирного співіснування різних соціально-політичних сил усередині країни.
Державу Боден визначав як правове управління багатьма господарствами або сімействами. Його політичним ідеалом була світська держава, здатна забезпечити право і свободу для всіх, а найкращим засобом для підтримання правопорядку він вважав сильну монархію.
Під суверенною державою Боден розумів верховну і необмежену державну владу, протиставляючи таку державу середньовічній феодальній державі з її роздробленістю, багатовладністю дрібних князів і баронів, соціальною нерівноправністю і обмеженою владою королів.
Боден вважав, що основними ознаками суверенної держави повинні бути: постійність верховної влади, її необмеженість і абсолютність, єдність і неподільність. Тільки така влада може забезпечити єдине і рівне для всіх право. Суверенітет для Бодена не означав суверенітету самої держави. Для нього суб’єктом суверенітету є не держава, а конкретні властителі (монарх, народ у демократичних республіках), тобто державні органи. Залежно від того, хто є носієм суверенітету, Боден виділяв і форми держави: монархію, аристократію, демократію.
Вчення Бодена про державу і суверенітет є яскравим прикладом новаторства у справі формування нового політико-правового світогляду. Однак у цьому світогляді ідейним стрижнем є не правопорядок, а політичний порядок, тобто порядок мирного співіснування різних соціальних груп і прошарків, для досягнення якого всі засоби прийнятні. Найкращий засіб у даному разі — абсолютна монархія, яка використовує «право сильного» для припинення громадянських чвар і утвердження соціального миру.
Таким чином, філософія права епохи Відродження та періоду Реформації здійснила спробу очистити античну філософію від схоластичних деформацій, зробила більш доступним її істинний сенс, а також відповідно до потреб життя, нового рівня суспільного і наукового розвитку вийшла за її межі, підготувала підґрунтя для філософії права Нового часу і епохи Просвітництва.
§ 2. Філософія права Нового часу та епохи Просвітництва
XVII-XVIII століття — це епоха видатних досягнень філософії, науки і культури в Західній Європі. Новий час відкриває нову епоху в історичному розвитку європейської економіки і права. Виникає нагальна потреба в територіально масштабних державах, спроможних забезпечити функціонування не тільки внутрішніх, а й міжнародних зв’язків.
Під потужним впливом означених чинників, а також філософії раціоналізму Нового часу правова наука зробила своїм головним предметом здійснення природного права. Вчення про природне право одержує нове забарвлення. По-перше, воно звільнилося від богословських тлумачень; по-друге, природне право тепер не змішується з правом загальнонародним. У ньому починають вбачати сукупність тих ідеальних норм, які повинні служити прообразом для будь-якого законодавства. Такий новий напрям у правознавстві оформився в школу природного права, яка домінувала в юриспруденції протягом XVII-XVIII ст.ст. Родоначальником її був голландський юрист, політик і дипломат Гуго Гроцій (1583-1645).