Поняття політико-правових інститутів. Взаємодія людей у суспільстві відбувається в різних формах, частина з яких приймає інституалізований характер. Іншими словами, здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. У цьому контексті слово «інститут» (від лат. institutum — пристрій, установлення) означає елемент соціальної структури, історичну форму організації та регулювання громадського життя. На думку відомого німецького філософа права О. Гьоффе, соціальні інститути являють собою соціальні утворення, що організуються відповідно до «загальноприйнятих» структур і правил, яких немає у безпосередньому розпорядженні взаємодіючих індивідів та малих соціальних груп і додержання яких досягається насильницьким шляхом через систему формальних і неформальних санкцій.
Зміст соціальних інститутів становлять певні правила (норми), а також санкції, що їх супроводжують, і правові форми, в яких вони виявляються. Ці правила визначають становище суб’єктів у суспільстві, а також встановлюють, які дії суб’єктів є дозволеними, а які — не заохочуються чи навіть забороняються. Так само за допомогою соціальних інститутів забезпечується інтеграція індивідів у соціальні групи, впорядковуються відносини між людьми, їх діяльність і поведінка, забезпечуються стійкість і стабільність громадського життя тощо. Основними соціальними інститутами сучасного суспільства є: економічні інститути; інститути споріднення, шлюбу і сім’ї; інститути культури і соціалізації; політико-правові інститути та ін.
Предмет дослідження філософії права становлять насамперед політико-правові (державно-правові) інститути, які посідають одне з центральних місць у соціальній системі суспільства. Їхня діяльність пов’язана з завоюванням влади, її здійсненням і поділом, а також із забезпеченням функціонування суспільства як соціальної системи.
До основних політико-правових інститутів належать: держава, судові та адміністративні органи, політичні партії і громадські рухи, об’єднання, інститути правопорядку і соціального контролю, інститути правотворчості, прав людини, правового виховання, розв’язання правових конфліктів та ін. Кожний з політико-правових інститутів здійснює певний вид соціальної діяльності з управління і регулювання суспільних відносин.
Найважливішим політико-правовим інститутом сучасного суспільства є держава. Вона являє собою основне джерело законів та інших правових актів і призначена для організації життя суспільства, самої держави та її структур у системі політичних і правових відносин. Це відносно самостійна підсистема публічної влади і управління суспільством, що у свою чергу включає в себе сукупність ієрархічно взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих інститутів та структур. Серед них — інститути законодавчої, виконавчої і судової влади; правова система; державна адміністрація; органи виконавчої і представницької влади на регіональному рівні і, нарешті, органи місцевого самоврядування. Для нас особливий інтерес становлять відносини політико-правових інститутів, насамперед держави з людиною.
Взаємовідносини держави і людини. Відомо, що у державно організованому суспільстві в системі чинників, що визначають становище людини, саме державі належить вирішальна роль. Таке значення держави пояснюється її відносною незалежністю і самостійністю стосовно людини і тими важелями впливу, якими вона володіє. Держава виступає як офіційний представник усього суспільства, тому відносини між нею і людиною мають політико-правовий характер. Кожна людина у межах території держави попадає під її юрисдикцію, тобто стає адресатом обов’язкових розпоряджень, що виходять від держави.
Стійкий зв’язок між людиною і державою виражається передусім в інституті громадянства чи підданства. Цей зв’язок означає юридичну належність особи державі, придбання особистістю специфічних якостей громадянина, наявність взаємних прав і обов’язків громадянина і держави, а також захист громадянина державою усередині країни та за її межами. Таким чином, можна зробити висновок про те, що відносини між державою й особистістю повинні здійснюватися на основі взаємної відповідальності.
Що ж являє собою ця взаємна відповідальність з позиції філософії права? У першу чергу взаємна відповідальність особистості і держави — це своєрідний спосіб обмеження політичної влади держави. Він виявляється, зокрема: 1) у встановленні державою законодавчих обмежень своєї активності стосовно особистості; 2) у прийнятті державою конкретних зобов’язань, спрямованих на забезпечення інтересів громадян; 3) у наявності реальної відповідальності посадових осіб за невиконання їх обов’язків перед суспільством і особистістю. У свою чергу, свобода особи не може бути абсолютною, оскільки вона обмежена і регламентована правом, інтересами і правами інших осіб. Від кожної людини вимагаються додержання всіх правових розпоряджень і виконання її обов’язків перед суспільством, державою, іншими людьми.