Види легітимації. Як свідчить аналіз політико-правових відносин, що складаються у різних країнах і на різних історичних етапах, існують різні підстави легітимації. Тому їх прийнято класифікувати за різними типами. Класичну типологію легітимації, що не втратила свого значення до сьогодні, запропонував Макс Вебер. Усю розмаїтість легітимації політико-правових відносин він зводить до трьох основних типів: традиційний, харизматичний та раціонально-правовий. Які ж особливості характерні для кожного з цих типів легітимації влади?
Традиційна легітимація політико-правових відносин ґрунтується на звичаї, норми якого виступають основою панування і підпорядкування. Ці освячені звичаєм норми вказують на те, хто має право на владу, а хто — зобов’язаний підкорятися. При традиційному типі легітимації на запитання про те, чому влада належить даній групі осіб, відповідають, що так було завжди. Такі традиційні норми мають зобов’язуючу силу стосовно як членів пануючої групи, так і всього населення. Порушення традиції лідерами веде до втрати легітимності їх влади в очах мас і зміни правлячої групи.
Харизматична легітимація політико-правових відносин ґрунтується на авторитеті лідера, якому надаються виняткові риси. Влада харизматичного лідера виправдовується схилянням перед ним більшості населення, якою він сприймається як вождь. У цьому разі між лідером і масами встановлюються інтенсивні емоційні зв’язки, а слова і справи такого лідера оточуються ореолом непогрішності. У своїй політичній діяльності він, як правило, починає керуватися не існуючими звичаями чи чинними юридичними нормами, а власним натхненням. Однак невдачі харизматичного лідера можуть призвести до втрати їм популярності серед мас, а отже, до втрати ним легітимності своєї влади. До того ж при харизматичній владі завжди гостро постає питання її спадкування.
Раціонально-правова легітимація, або легальний тип установлення політико-правових відносин, ґрунтується на визнанні добровільно встановлюваних юридичних норм, що регулюють відносини управління і підпорядкування. Найрозвинутішою формою цього типу легітимності є конституційна держава. Конституція визначає основні норми, якими чітко регламентується порядок формування, функціонування і зміни правлячих груп. У той же час ці норми залишаються відкритими для змін, але теж за встановленими процедурами. Таким чином, у системах подібного типу влада легітимізується, виправдовується чинним законодавством.
Принципи легітимації. Найважливішими принципами легітимації є суверенітет народу і права людини.
Принцип суверенітету народу виражається у праві громадян на комунікацію між собою і правлячою елітою та участь у виробленні загальних рішень, що стосуються їх власних інтересів. Реалізація цього принципу забезпечує громадянську (публічну) автономію населення країни від політичної влади і захист його інтересів від свавілля влади. Що стосується принципу прав людини, то він виявляється у класичних правах людини, які забезпечують громадянам життя, свободу та їх особисту (моральну) автономію. Разом ці принципи забезпечують легітимне панування законів і з погляду індивіда як громадянина (принцип суверенітету народу), і з погляду індивіда як особистості (принцип прав людини).
Як відзначає Л.С. Саністебан, принципи легітимності, що діють, встановлюють необхідний мінімум довіри між правлячою елітою і тими, хто до неї не входить. Ті, хто панує, у цьому разі почувають, що вони роблять це на законній підставі, а ті, хто підпорядковується, розглядають їх претензію як правомірну. Отже, визнається легітимність влади, а в широкому розумінні політико-правових відносин. Це має надзвичайно важливе значення для її ефективності.
§ 2. Філософські проблеми права і влади в суспільстві, що трансформується
Правова держава і громадянське суспільство. Одним з найважливіших завдань перехідного періоду розвитку посттоталітарних країн, у тому числі України, є державотворення. Що ж являє собою правова держава з позиції філософії права?
Правова держава — це всеохоплююча політична організація суспільства, заснована на верховенстві права, що створює умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини, громадянина, а також послідовного обмеження державної влади з метою неприпустимості зловживань з її боку.
Головними ознаками правової держави є такі: