2. Самотність як почуття
Кому відома справжня самотність — не звичне слово, а оголений жах? Для того, хто самотній, вона одягає маску. Найнікчемніший вигнанець горнеться до спогадів чи ілюзії. Часом фатальний збіг обставин може на мить підняти завісу. Лише на мить. Жодна людина не здатна витримати постійного стану душевної самотності і не збожеволіти.
Самотність має як афективну, так і когнітивну сторону. Розмежування не є чітким, оскільки афективним явищам властиві когнітивні аспекти і навпаки. Те, що ти відчуваєш, залежить від того, що ти думаєш і переживаєш, а те, що ти думаєш про те, що переживаєш, залежить від того, що ти відчуваєш. У дослідженнях самотності є суттєві відмінності залежно від того, якому аспектові надавати більшої ваги — афективному чи когнітивному: дослідження надає більшого значення відчуттю відсутності достатньої прив’язаності до інших чи наголошує на оцінюванні невідповідності між бажаною і фактичною прив’язаністю до інших. Для повноцінного розуміння цього явища потрібно враховувати обидва показники. Однак саме афективний компонент — почуття самотності — корелює з вищим рівнем поширення соматичних і психічних захворювань, і саме цей компонент творить із самотності самотність — щось інше, ніж просто перебування наодинці.
Більшість книжок, присвячених філософії або психології почуттів, не містять навіть розділу про самотність. Як правило, ця тема повністю випущена або згадується вкрай побіжно. У таких роботах чільне місце часто посідає страх, а також злість і любов, але не самотність. Чому так? Явище самотності зовсім не маргінальне. Може, це через те, що людина насамперед розглядає самотність не як почуття, а радше як соціальну проблему чи щось подібне? Я розумію самотність як емоційну відповідь на те, що потреба особи у прив’язаності до інших залишається незадоволеною. Саме афективний або емоційний вимір цього явища перетворює самотність на самотність, на щось відмінне від перебування наодинці чи недостатньої соціальної підтримки. Аарон Бен-Зеев у своїй знаменитій книжці «Витонченість емоцій» зауважує, що повсякденна мова не дає чіткого розмежування того, що є емоцією, а що — ні, тож залишається незрозумілим, чи є почуттями, наприклад, здивування, самотність та естетичні переживання, тоді як загальновизнано, що страх, гнів і ревнощі — це почуття[74]. Сам Бен-Зеев уважає самотність почуттям, яке можна визначити як особливий тип печалі, викликаний недостатніми бажаними соціальними зв’язками[75]. Однак слід визнати, що його аналіз самотності не надто широкий чи інформативний.
Термін «почуття» позначає дуже різні поняття, починаючи від болю, голоду чи спраги — і до ревнощів, заздрості і любові, від майже суто фізіологічних — до цілком когнітивних. Ми бачимо, що перші перелічені почуття більш «фізичні», тоді як останні — більш «когнітивні». В англійській мові часто розрізняють слова «feelings» та «emotions»; перші вживаються для позначення більш фізичних почуттів, а другі — ментальних. Проте існують суттєві розбіжності у поглядах, як саме провести відмінність між «feelings» та «emotions» і які стани належать до першого чи другого терміна. Дехто послуговується цими відмінностями також і в норвезькій мові і розрізняє «почуття» та «емоції». Я ж вирішив не брати до уваги цього розмежування і використовувати лише термін «почуття». Самотність головно мала б перебувати ближче до когнітивного, ніж до фізичного краю емоційного континууму, але ми також бачимо, що самотність — почуття соціального болю, яке, здається, задіює ті самі нервові шляхи, що й фізичний біль[76]. Соціальний і фізичний біль на диво тісно пов’язані[77]. До того ж проводяться дослідження: чи звичайні медикаменти від фізичного болю можуть зменшити соціальний біль? Відповідь буде ствердна: насправді, так[78]. Звісна річ, це не означає, що вирішенням проблеми самотності може стати аспірин.
Отож категорія «почуттів» не є гомогенною і містить у собі велике розмаїття явищ. На мій погляд, можливість розробити функціональне визначення, яке б указувало потрібні і задовільні умови того, щоб уважати X почуттям, доволі сумнівна, але існує вдосталь цікавих теорій, які саме це намагаються зробити[79]. Теорії почуттів, як правило, підкреслюють таку лінію: почуття — явища суб’єктивні. Зазвичай їм властива валентність, тобто вони є або позитивними, або негативними, але не нейтральними. Почуття мають інтенціональний об’єкт, тобто почуття стосуються чогось. Почуття часто мають відносно коротку тривалість, і ця тривалість визначатиметься зміною валентності. Самотності притаманні такі властивості, за винятком хіба того, що вона може досить довго тривати і набувати хронічних форм. З іншого боку, існують також хронічні болі, протягом тривалого часу людина може відчувати голод або спрагу, а також ревнощі, заздрість і любов можуть тривати роками. Зважаючи на це, виникає сумнів, чи повинна коротка тривалість розглядатися центральним критерієм. Для одних почуттів вона може бути характеристикою, але для інших — ні.
76
Eisenberger, Lieberman & Williams: «Does Rejection Hurt? An fMRI Study of Social Exclusion».
77
MacDonald & Leary: «Why Does Social Exclusion Hurt? The Relationship Between Social and Physical Pain».
79
Тут я хотів би особливо підкреслити «Витонченість емоцій» Бен-Зеева (Ben-Ze’ev: The Subtlety of Emotions).