Країна проживання — один із найважливіших факторів для почуття самотності. Насправді, це має ще більший вплив, ніж вік індивіда. В Європі жителі східної її частини, очевидно, самотніші, тоді як північноєвропейські мешканці — самотні значно менше[116]. Також відносно високі показники самотності в південних європейських країнах — Італії, Греції і Португалії. Порівняно з іншими європейськими країнами скандинавські країни вирізняються відносно низькою поширеністю самотності, а також відносно невеликою зміною показника її поширеності у різних вікових групах[117].
Група, яку становлять жінки, представлена з перевагою. У більшості досліджень показник поширеності самотності вищий серед жінок, ніж серед чоловіків[118]. У період дитинства ніяких відмінностей у поширеності самотності між чоловіками і жінками немає, але згодом різниця стає суттєвою і залишається такою упродовж всієї тривалості життя і характерна для різних суспільств. Окремі дослідження демонструють більшу поширеність самотності серед чоловіків, аніж серед жінок, та це винятки. Більша поширеність самотності серед жінок підтверджується метадослідженнями, але вражає велика відмінність у показниках різних досліджень[119]. За даними деяких досліджень, навіть якщо самотність більш поширена серед жінок, ніж серед чоловіків, то саме почуття самотності переживається чоловіками сильніше[120]. Також здається, що гендерна відмінність з’являється, коли рівень самотності знову зростає після його зниження у працездатному віці. Одне вагоме дослідження припускає, що рівень самотності серед чоловіків зростає після досягнення ними віку 75 років, а в жінок — після 55 років, і така відмінність вражає[121].
Незрозуміло, чому більше жінок повідомляють про почуття самотності, особливо враховуючи задокументовані показники, що жінки частіше за чоловіків мають соціальні зв’язки і близьких людей. Також у жінок більше контактів із родиною. Жінки активніше за чоловіків протягом життя продовжують формувати нові приятельські зв’язки, тоді як чоловіки тримаються за давні дружні відносини, і коли старі друзі відходять, кількість друзів зменшується швидше, ніж втрачена дружба замінюється новою[122]. Це може наштовхнути нас на думку, що чоловіки більше за жінок переживають самотність, але насправді все навпаки. Таку гендерну відмінність завжди можна пояснити тим, що жінки просто чесніші за чоловіків і тому значно частіше визнають, що вони самотні, коли їх про це запитують[123]. Однак я вважаю таке пояснення мало переконливим, йому бракує незалежних доказів. Гендерні відмінності можна застосовувати і для інших понять, скажімо, жінки повідомляють про вищий рівень тривоги і депресії, а чоловіки — про вищий рівень нудьги. На мою ж думку, найвірогідніше пояснення полягає в тому, що у відносинах потреби в жінок інші, ніж у чоловіків.
Така гендерна відмінність потреб у відносинах може виходити з біологічних, психологічних або соціальних причин, і це, здається, кращий доказ того, що ця відмінність бере початок радше в соціальних нормах, аніж у біології[124]. Якщо в жінок потреби у відносинах сильніші, тоді це пояснюватиме, чому жінки часто мають сильніші і глибші соціальні відносини, ніж чоловіки, але однаково почуваються самотнішими. Ми не маємо підстав для визначення причини такої відмінності, тож обмежимося констатацією, що дослідження, як правило, показують вищий рівень поширення самотності серед жінок, ніж серед чоловіків.
Існують також інші гендерні відмінності; недостатня ідентифікація з більшою групою або інституцією, наприклад з організацією, в якій працює особа, або з університетом, в якому навчається, є досить вагомим провісником самотності для чоловіків, а для самотності серед жінок це практично не має значення[125]. Може здатися, що прив’язаність один на один важливіша для жінок, ніж для чоловіків. З іншого боку, ми самі бачимо, що і серед жінок, і серед чоловіків, які не перебувають у шлюбі, рівень самотності вищий, ніж серед тих, хто в шлюбі, і це виявляється сильніше у чоловіків, ніж у жінок[126].
Бути самотнім чи несамотнім — це властивість, яка має тенденцію до стабільності впродовж тривалого часу[127]. Особа, яку перевіряють на ступінь самотності у визначений момент, часто матиме досить подібні результати як у ранніх, так і в пізніших тестах. Звичайно, почуття самотності ще залежить від змін зовнішніх обставин, але для багатьох ступінь самотності залишається суттєво стабільним, навіть якщо життєві обставини істотно змінюються. Це свідчить про те, що самотність для цих осіб залежить більше від їхніх індивідуальних схильностей, аніж від зовнішніх обставин.
118
Виняток з цього правила: чоловіки, які живуть самі, часто повідомляють про більше почуття самотності, ніж жінки, які живуть самі. (Olds & Schwartz: The Lonely American, с. 82.)
119
Див., наприклад, Pinquart & Sorensen: «Influences on Loneliness in Older Adults: A Meta-Analysis».
121
Yang & Victor: «Age and Loneliness in 25 European nations», Ageing and Society 31/2011.
123
Кнут Халворсен у своєму дослідженні самотності дає обидва пояснення. Спершу він зауважує, що відмінність існує винятково тому, що жінки відкритіше за чоловіків говорять про свою самотність, але коли він згодом обговорює самотність хлопчиків і дівчаток з обмеженими можливостями, то виявляє, що відмінність може виникати тому, що очікування від дружби у дівчат інші, ніж у хлопчиків. (Halvorsen: Ensomhet og sosial isolasjon i vår tid, с. 114, 117.)
124
Boomsma et al.: «Genetic and Environmental Contributions to Loneliness in Adults: The Netherlands Twin Register Study».
125
Jf. Baumeister: The Cultural Animaclass="underline" Human Nature, Meaning, and Social Life, с. 111.
127
Vanhalst et al.: «The development of loneliness from mid- to late adolescence: Trajectory classes, personality traits, and psychosocial functioning».