Як уже було згадано, самотність можна передбачити не на основі кількості людей, з якими взаємодіє особа, а радше з того, чи соціальні відносини особи задовольняють її потребу в прив’язаності та як особа сприймає свої соціальні відносини: такими, що мають значення, чи беззмістовними[128]. Самотні люди не є фізично привабливішими чи непривабливішими за решту населення, так само не є вони більш чи менш розумними. Їхня повсякденна діяльність не відрізняється від діяльності несамотніх людей. Серед молоді самотність корелюється з нижчим рівнем споживання алкоголю серед однолітків, але бачимо, що самотнім у дорослому віці властивий вищий рівень споживання алкоголю, нездорове харчування і менша фізична активність[129].
Деякі дослідження доходять до висновку, що соціальні навики самотніх такі ж добрі, як і в інших людей, тоді як інші дослідження стверджують, що в самотніх соціальні навики слабші[130]. Згідно з моделлю у психології особистості «Велика п’ятірка», здається, що низький рівень екстравертності, тепла, контролю і емоційної стабільності співвідноситься з високим рівнем самотності[131]. Відкритість же, навпаки, схоже, не відіграє ніякої ролі. Задокументовано, що самотня людина має схильність оцінювати міжособистісні поняття негативніше, ніж несамотня[132]. Самотні люди сприймають себе та інших людей у більш негативному світлі, ніж не самотні[133]. Яскравий приклад цього в літературі — самотній персонаж Герцог з роману Сола Беллоу, котрий доволі багато часу витрачає на складання подумки листів, яких ніколи так і не надішле[134]. Листи адресовані родині, друзям, знаменитостям тощо; часто ці люди вже мертві, тож він не обов’язково міг би з ними зустрітися. Наскрізною темою всіх листів є розчарування у самому собі та в інших. Можна сказати, що Герцог одержимий тим, як усі, і він у тому числі, не підходять одне одному.
Самотні вважають самих себе неповноцінними, менш привабливими і соціально некомпетентними. Для самотніх властива значно більша різниця між тим, ким вони є насправді, і тим, ким хочуть бути[135]. Самотні люди сприймаються іншими негативніше, ніж несамотні, і для самотніх таке сприйняття має значно більший вплив[136]. Отож найнегативнішу оцінку самотнім дають самотні. Це, звісна річ, різко зменшує ймовірність того, що двоє самотніх знайдуть одне одного і подолають свою самотність. Також самотні вважають своє соціальне середовище значною мірою загрозливим[137]. Інші сприймаються такими, яким слід мало довіряти і на кого складно покластися[138]. Вищий рівень самотності корелюється з тим, що індивіди більше замикаються в собі у складних ситуаціях і менше тягнуться до інших за емоційною підтримкою і практичною допомогою[139]. Також самотні менше, ніж несамотні, допомагають іншим[140].
Здається, їм також притаманне слабше почуття емпатії[141].
У розмові з іншими самотні часто говорять про себе або ставлять менше запитань[142]. На зустрічах speed-dating самотні сприймаються не такими зацікавленими і приємними, як несамотні[143]. З ними складніше познайомитися[144]. Крім того, вони егоцентричніші за інших[145]. Зациклені на собі особи цілком і повністю залежать від погляду інших. Їм завжди потрібно шукати підтвердження власному існуванню, заповнюючи поле зору інших людей. Егоцентричні особи не мають справжніх відносин ні до самих себе, ні до інших. Егоцентрична людина в очах іншого бачить лише своє відображення, люди для неї є лише низкою дзеркал. Отже, егоцентрична особа стає ще самотнішою, ніж та людина, яка приймає самотність як частину свого життя. Самотній боїться соціального простору і боїться свого страху перед соціальним простором. Самотній побоюється, що ніколи не зможе освоїти соціальної гри, йому складно комусь довіряти. Самотній уважає себе жертвою і думає, що страждає, тому що інші відмовляють йому у визнанні, якого він потребує. Він применшує роль інших до того, що ті повинні насамперед надавати таке підтвердження. Насправді, самотній не зацікавлений в інших і саме тому залишається самотнім.
130
Ibid., с. 13f. Див. також Bell & J.A. Daly: «Some communicator correlates of loneliness»; Wanzer, Booth-Butterfield & Booth-Butterfield: «Are funny people popular? An examination of humor orientation, loneliness, and social attraction».
131
Teppers et al.: «Personality traits, loneliness, and attitudes toward aloneness in adolescence»; Cacioppo et al.: «Loneliness within a nomological net: An evolutionary perspective».
132
Duck, Pond & Leatham: «Loneliness and the evaluation of relational events». Див. також Jones: «Loneliness and social contact»; Jones & Moore: «Loneliness and social support»; Jones, Sanson, & Helm: «Loneliness and interpersonal judgments»; Spitzberg & Canary: «Loneliness and relationally competent communication».
133
Jf. Jones, Freemon & Goswick: «The persistence of loneliness: Self and other determinants».
135
Kupersmidt et al.: «Social self-discrepancy theory and loneliness during childhood and adolescence».
136
Lau & Gruen: «The social stigma of loneliness: Effect of target person’s and perceiver’s sex»; Rotenberg & Kmilclass="underline" «Perception of Lonely and Non-Lonely Persons as a Function of Individual Differences in Loneliness».
137
Jf. Hawkley et al.: «Loneliness in Everyday Life: Cardiovascular Activity, Psychosocial Context, and Health Behaviors».
138
Ernst & Cacioppo: «Lonely hearts: Psychological perspectives on loneliness»; Vaux: «Social and Emotional Loneliness: The Role of Social and Personal Characteristics».
141
DeWall & Baumeister: «Alone but feeling no pain: Effects of social exclusion on physical pain tolerance and pain threshold, affective forecasting, and interpersonal empathy».