Можна вважати, що внаслідок переживання впродовж тривалого часу самотності виробляється асоціальніша поведінка, а це знову ж таки посилює самотність, тож внутрішнє відчуття провальних соціальних відносин з часом стає об’єктивним фактом. Самотні, які перебувають у стосунках, більше сумніваються в щирості компліментів свого партнера, вони вважають, що партнер стримується від вираження негативних емоцій[146]. Вони сприймають своїх друзів несхожими до себе самих, що невластиво людям несамотнім[147]. Сприйняття себе дуже несхожим до інших також має тенденцію до більш негативного сприйняття інших. Наприклад, добре відомо, що усмішка сприймається дружньою, якщо вона від когось, хто вважається частиною групи, тоді як усмішка від людини ззовні часто інтерпретується загрозливішою[148]. Особи, які вважають, що вони більше відрізняються від інших, сильніше переживають, що інші не розуміють їх, і до того ж вони частіше страждають від депресії[149]. Також хронічно самотні мають значно вищі очікування від міжособистісних стосунків, ніж несамотні[150]. Самотні люди повідомляють про задоволення позитивних соціальних переживань меншою мірою, ніж несамотні[151]. Як я зазначав у розділі 2, самотні більше ставлять за основу соціальний перфекціонізм, коли у соціальній взаємодії висувають вищі вимоги як до себе самих, так і до інших[152].
Добре зображення самотньої особистості знаходимо в романі «Просто людина» (Bare et menneske, 2014) Крістін Несс. Головна героїня — письменниця Беа Брітт Вікер, їй за п’ятдесят, вона мешкає одна на окраїні Осло. Беа розлучилася з Кнутом, з яким має двох дітей, і каже, що саме самотність роз’єднала їх[153]. Вона прагне присутності чоловіка у своєму житті і скаржиться, що витрачала «золотий час еротики на осіб з серйозними вадами і порушеннями»[154]. Беа відкидає ранні закоханості як «надумані», бо дозволяла вводити себе в оману, залишаючи поза увагою, «що чоловік був безхарактерний, йому бракувало розуміння або ще чогось»[155]. Вона каже, що веде «якесь соціальне життя», коли час від часу розмовляє зі старими друзями по телефону або зустрічається з ними за келихом вина, але насправді Беа не є близькою з кимось із них[156]. Вона безкомпромісно егоцентрична і перейнята жалем до самої себе, але також і самокритична з приводу саме таких якостей[157]. Усе-таки вона більш критично ставиться до інших, ніж до самої себе. Жодні реальні відносини з іншими людьми не досягають до уявлення Беи Брітт про те, якими повинні бути стосунки. На її думку, любов повинна бути абсолютною, але вона сама не знає, якою має бути ця абсолютність[158]. Беа Брітт одинока, тому що самотня, а не самотня — бо одинока.
У ранніх дослідженнях самотності набула популярності гіпотеза, згідно з якою самотні люди є самотніми, бо вони не в змозі засвоїти соціальну інформацію настільки добре, як несамотні. Однак виглядає на те, що це не так. Дослідження, в яких самотніх і несамотніх просили прочитати блог про соціальне життя якоїсь особи або подивитися на фотографії різних виразів обличчя, показують, що самотні запам’ятовують набагато більше соціальної інформації з блогу і значно точніше визначають почуття людей на фото[159]. Може скластися враження, наче б самотні є соціально надчутливими і це перешкоджає їхній соціальній участі. Самотні також більше переймаються тим, як їх сприймають інші. В такому випадку, звичайно, важко бути присутнім у соціальній ситуації, оскільки цьому вадить надто висока рефлексивність. Самотні шукають ознак відторгнення і тому частіше їх знаходять і реагують на них сильніше[160]. Безневинні слова і дії частіше інтерпретуються як прояв агресії з боку інших, і у відповідь на цю надуману агресію самотні реагують також агресивно[161]. Можна також сказати, що соціальне постає як дуже ризиковане поле, а самотність стає безпечною, навіть якщо вона й болісна. Отже, самотність може породжувати стратегії соціального уникнення. Самотні менше сприймають інших як потенційні джерела позитивних відносин і тому часто вибиратимуть стратегії, які зменшують прив’язаність[162].
4. Самотність і довіра
Жодна душа не спустошена доти, поки існує людська істота, до якої вона може відчувати довіру і повагу.
146
Lemay & Clark: «‘Walking on eggshells’: How expressing relationship insecurities perpetuates them».
147
Belclass="underline" «Emotional Loneliness and the Perceived Similarity of One’s Ideas and Interests».
148
Weisbuch & Ambady: Affective Divergence: «Automatic Responses to Others’ Emotions Depend on Group Membership».
150
Shaver, Furman & Buhrmester: «Transition to college: Network changes, social skills, and loneliness».
152
Flett, Hewitt & Rosa: «Dimensions of perfectionism, psychosocial adjustment, and social skills».
160
Dandeneau et al.: «Cutting stress off at the pass: reducing vigilance and responsiveness to social threat by manipulating attention»; Murray et al.: «Balancing connectedness and self-protection goals in close relationships: A levels-of-processing perspective on risk regulation».
161
Dewell et al.: «It’s the Thought That Counts: The Role of Hostile Cognition in Shaping Aggressive Responses to Social Exclusion».
162
Maner et al.: «Does social exclusion motivate interpersonal reconnection? Resolving the ‘porcupine problem’.», Journal of Personality and Social Psychology 1/2007.