У деяких дослідженнях показана чітка кореляція між самотністю і довірою в загальному: що більше особа довіряє, то менше вона самотня; що менше довіряє — більше самотня[163]. Важко визначити, які причинно-наслідкові зв’язки тут задіяні або чи взагалі присутній причинно-наслідковий зв’язок, але принаймні можемо стверджувати, що саме низький рівень довіри призводить до самотності, а не навпаки[164]. Зв’язок між самотністю і довірою, видається, міцний як на індивідуальному рівні, так і на рівні цілих держав.
Порівняльне дослідження Норвегії і Данії показало, що довіра до інших людей була одним із найважливіших факторів, що пояснювали зміни в досвідченні самотності в обох країнах[165]. Пол Остер, описуючи бездонну самотність свого батька у «Винайденні самотності», велику увагу звертає на нездатність батька довіряти будь-кому і навіть самому собі[166]. Здатність довіряти іншим і здатність прив’язуватися до них тісно пов’язані. Як було сказано у розділі 3, самотні значно більшою мірою сприймають своє соціальне середовище загрозливим[167]. Вони вважають інших людей недостатньо надійними чи здатними на підтримку[168]. І мають значно сильніше переконання, що інші відрізняються від них самих[169]. З досліджень добре відомо, що рівність сприяє довірі. Просто нам легше продемонструвати довіру до людей, які схожі — або принаймні нам здається, що схожі, — на нас самих. Якщо людина сприймає себе більше несхожою до інших, це вже послаблюватиме довіру до них.
Довіру описують по-різному: як почуття, сприйняття, акт віри, відносини чи поведінку. Всі ці описи охоплюють важливі аспекти довіри. Ніхто не може жити взагалі без довіри, і філософи, наприклад Тома Аквінський і Локк, справедливо вважали, що людське життя без довіри було б неможливе. Ґеорґ Зіммель стверджує, що суспільство просто розпадеться без загальної довіри, яку відчувають одне до одного люди[170]. Щодня практично в будь-якій ситуації ти покладаєшся на інших людей — що вони не є терористами-смертниками, що вони переважно говорять правду тощо. Без такої довіри ти просто був би неспроможним діяти. Брак довіри призводить до вчинків, які передбачають її відсутність. Недовіра вимагає набагато більшого, ніж довіра, тому що вимушена настороженість утомлює, подібно як і стеження за тим, що робиш ти і що роблять інші, вишукування знаків, що їхні наміри суперечать їхнім бажанням тощо. Непросто жити зі ставленням, подібно як у Тоні Монтани з фільму «Обличчя зі шрамом» (1983): «Кому я довіряю? — Собі!»
Взаємозв’язок між довірою і самотністю можна спостерігати як на індивідуальному, так і на державному рівні. Країни, де громадяни мають високий рівень довіри до інших, відповідно є країнами з відносно низьким показником поширення самотності. Аналогічно країни з низьким рівнем довіри мають високий рівень самотності. Це, мабуть, одне з головних пояснень низького рівня поширення самотності у країнах Північної Європи і настільки високого — у таких країнах, як Італія, Греція та Португалія. Дуже низький рівень довіри і дуже високий рівень самотності присутні в колишніх комуністичних країнах Східної Європи. Я не володію даними досліджень поширення самотності у Західній і Східній Німеччині, але оскільки рівень довіри значно нижчий у тих регіонах, які раніше належали до Східної Німеччини, це дає підстави припускати, що рівень самотності там також вищий.
У таких країнах, як Норвегія і Данія, більшість жителів уважають, що людям загалом можна довіряти, тоді як у Бразилії і Туреччині так думає лише одна людина з десяти[171]. Дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) показують, що серед норвежців і данців дев’ять осіб із десяти мають «високий рівень» довіри до інших, тоді як серед греків і португальців — лише чотири особи з десяти[172]. Очевидно, що такі різні рівні загальної довіри істотно впливатимуть на людську взаємодію в цих країнах. Отже, ми бачимо, що Норвегія і Данія мають одні з найнижчих показників рівня самотності в Європі, тоді як Греція і Португалія — одні з найвищих. Не так багато є досліджень про самотність в Китаї, але маємо підстави вважати, що рівень самотності там високий[173]. Кореляція між довірою і самотністю справджується і для індивідуального рівня, і для національного. Звичайно, бувають винятки, вони завжди є, і, напевно, найкращим прикладом тут буде Японія, в якій побачимо дуже високий рівень і довіри, і самотності.
163
Треба сказати, що сьогодні проводиться надто мало досліджень, які прояснюють зв’язок між цими двома явищами. Є лише кілька досліджень самотності, які беруть до уваги цей взаємозв’язок, а в дослідженнях довіри самотність значною мірою перебуває поза темою. Див. ці дослідження: Rotenberg: «Loneliness and Interpersonal Trust»; Rotenberg et al.: «The Relationship Between Loneliness and Interpersonal Trust During Middle Childhood»; Rotenberg et al.: «The Relation Between Trust Beliefs and Loneliness During Early Childhood, Middle Childhood, and Adulthood».
164
Rotenberg et al.: «The Relation Between Trust Beliefs and Loneliness During Early Childhood, Middle Childhood, and Adulthood».
167
Jf. Hawkley et al.: «Loneliness in Everyday Life: Cardiovascular Activity, Psychosocial Context, and Health Behaviors».
168
Ernst & Cacioppo: «Lonely hearts: Psychological perspectives on loneliness»; Vaux: «Social and Emotional Loneliness: The Role of Social and Personal Characteristics».
169
Belclass="underline" «Emotional Loneliness and the Perceived Similarity of One’s Ideas and Interests».
171
Для вимірювання рівнів довіри в різних країнах і розвитку з плином часу, див. http://www.worldvaluessurvey.org/wvs.jsp.
173
Подібне припущення підтримує Чень: «Loneliness and social support of older people in China: a systematic literature review». Але слід зазначити, що цей огляд указує на суттєві відмінності між різними дослідженнями. Див. далі — Wang et al.: «Loneliness among the rural older people in Anhui, China: prevalence and associated factors» та Yang & Victor: «The prevalence of and risk factors for loneliness among older people in China».