Часто стверджують, що західний світ — і в цьому відношенні також інші частини світу — переживає кризу довіри, але доказів, які б підтверджували загальне зниження рівня довіри, не так вже й багато. Звичайно, ці рівні змінюються з часом і залежно від регіону. Наприклад, фінансова криза викликала падіння довіри до фінансових інституцій, а в багатьох країнах — і до органів державної влади загалом, але в деяких країнах, таких як Швейцарія та Ізраїль, ми бачимо збільшення довіри до влади[174]. Проте немає підстав говорити про якесь зниження загальної довіри, тобто довіри до інших людей в цілому, а саме ця довіра має настільки важливе значення для самотності. Наприклад, якщо подивитися на скандинавські країни, в останні десятиліття рівень загальної довіри там суттєво зростав, починаючи від високого рівня[175]. Очевидно, що довіра перебуває під загрозою, вона завжди під загрозою з тієї простої причини, що через свою природу її легко зруйнувати і важко відновити, але у нас немає підстав думати, що ці загрози сьогодні сильніші, ніж будь-коли раніше.
Точаться дискусії з приводу того, що створює високий рівень довіри в країні. Розглядають багато факторів — як-от міцна правова держава, сильне громадянське суспільство, незначна корупція, культурна однорідність, добробут, економічна рівність тощо[176]. Щобільше, вищий рівень освіти в країні співвідноситься з вищою довірою. Здається також, що існує чітка кореляція між індивідуалізмом і загальною довірою, коли рівень довіри в індивідуалістичному суспільстві вищий, ніж у колективістському. Якщо держава слабка або органи влади вражені корупцією і людина не може бути впевнена, що її права будуть захищені, це матиме руйнівний вплив для загальної довіри в державі[177]. Соціальна сегрегація також впливає вельми негативно. У скандинавській дискусії було прийнято стверджувати, що високий рівень довіри залежить від держави загального добробуту. Однак в одному дослідженні Андреас Берг і Крістіан Бйорнсков наводили переконливі аргументи на користь протилежного — що саме довіра уможливила створення скандинавської держави загального добробуту[178]. Це не виключає того, що розвиток держави загального добробуту може благотворно впливати на рівень довіри, але свідчить про те, що істотний вплив спрямований у протилежному керунку. Берг і Бйорнсков дослідили 77 країн і стверджують, що величину держави загального добробуту можна передбачити на основі рівнів довіри в її історії. Серед іншого, вони намагаються це продемонструвати, розглядаючи рівень довіри в нащадків емігрантів зі Скандинавії до США 150 і 70 років тому; виявляється, що їхній рівень довіри значно перевищує рівень, властивий решті населення в США.
Ханна Арендт у своєму аналізі політичного тоталітаризму наголошує на значенні самотності. Тоталітаризм знищує простір між людьми, в якому вони можуть вільно взаємодіяти. Він порушує соціальний простір, а цим самим і відмінність між приватним і публічним. Це — організована самотність[179]. Арендт має рацію в тому, що тоталітарні режими створюють самотність серед населення, але важко виокремити її пояснення, чому так відбувається. Непереконливість аналізу Арендт у тому, що вона, по суті, не враховує довіру, хоч і часто згадує про важливість стосунків із «надійними однодумцями, вартими довіри»[180]. Суспільство найменшої довіри в історії — це, ймовірно, Радянський Союз у 1930-х роках[181]. Тоді в принципі ти не міг комусь довіряти і ніхто не міг довіряти тобі[182]. Ніхто не міг знати, хто був інформатором таємної поліції, і навіть якщо ти не зробив нічого поганого, існувала неминуча загроза, що тебе заарештують і направлять до в’язниці або трудового табору. Оскільки громадяни були змушені демонструвати, що варті довіри режиму, вони не могли довіряти одне одному[183]. У 1930-х роках змагання за очищення від «ворогів» набирало дедалі більших обертів, для створення якоїсь видимості порядку були встановлені квоти, та насправді ніхто не міг передбачити, хто потрапить до квоти наступного тижня, — для цього достатньо було бути, наприклад, філателістом. У такому суспільстві вирішальне значення мала закритість від інших. Треба було з великою обережністю висловлювати думку навіть у безневинних ситуаціях, а також обережно показувати свої емоції. А найбезпечніше — звести до мінімуму особисті контакти з іншими.
176
Було прийнято стверджувати, що етнічна однорідність створює довіру, а етнічне розмаїття — зменшує її, але це лише частково так. У районах з вищою етнічною розмаїтістю рівень довіри між сусідами нижчий, але не виглядає на те, щоб етнічне розмаїття спричиняло нижчий рівень загальної довіри. (Jf. Meer & Tolsma: «Ethnic Diversity and Its Effects on Social Cohesion».)
178
Bergh & Bjørnskov: «Historical trust levels predict the current size of the welfare state».