Любов і близька дружба стають такими особливими саме через стосунок до іншого, до когось, хто відділений від тебе, хто не просто є твоєю копією або тінню, а розширює твоє уявлення про себе, дає тобі погляд на себе ззовні і саме тому також здатен дати те свідчення, яке ти сам ніколи не зможеш дати. Подібні зв’язки можуть виникнути лише через те, що інший є інакшим.
І дружба, і любов мають свої, часом складні, історії, яким я не можу віддати належної уваги в цій книжці[198]. Натомість мушу обмежитися тим, що виділю деякі центральні погляди на суть дружби, любові й турботи і постараюся сказати щось про їхнє значення для самотності. До ХІХ століття дружба, як правило, вважалася найближчим особистим зв’язком, але потім цю роль перебрав на себе шлюб.
Філософи написали про дружбу менше, ніж про любов, і писали вони про предмет більш тверезо. Уся філософія займається свого роду ідеалізацією свого об’єкта, коли намагається подати його в якомога чіткішій формі, оскільки прагне спіймати його суть. У випадку з любов’ю це призвело до того, що часто їй надають форми, абсолютно недосяжної у цьому світі. Дружбу зазвичай представляють такою, що більше належить до реального світу. Два найважливіші філософи дружби — це, напевно, Аристотель і Кант; вони дають цілковито відмінні означення суті дружби, та це не повинно дивувати, оскільки ці філософи жили в суспільствах, яким були притаманні дуже різні соціальні взаємини.
У першій книжці «Політики» Аристотель пише: «…людина є істота політична більшою мірою, ніж бджоли і всякого роду стадні тварини. Природа, як ми твердимо, нічого не робить даремно; тим часом з-поміж усіх живих істот тільки людина має здатність говорити»[199]. Природа людини — «тварини політичної», тварини, яка живе у суспільстві з іншими тваринами того ж виду, — для Аристотеля нерозривно пов’язана зі здатністю говорити. Ми маємо потребу перебувати в комунікативних відносинах з іншими. Людина значно більше за інших істот створена для того, щоб жити разом з іншими, тож особа, яка самодостатня і не потребує інших, просто не людина, вона є «або звіром, або богом»[200]. Наявність друзів описується як «найважливіше із зовнішніх благ»[201].
Аристотель розрізняє три форми дружби. У всіх формах дружби «існує взаємна й очевидна доброзичливість, а друзі бажають один одному добра з огляду на те, що спонукає їх до любові»[202]. Дружба корисності визначається користю, яку друзі отримують одне від одного. Аристотель указує, що дружбу корисності легко створити, але, на жаль, її можна прийняти за глибшу дружбу. Дружба корисності не дуже стійка, бо те, що становить користь, легко може змінитися через зміну життєвих обставин, і тоді зникає основа для дружби, оскільки вона була закорінена не в особистих властивостях особи, а в чомусь зовнішньому. Також є дружба, що ґрунтується на задоволенні, коли товариство іншого приємне і, наприклад, можна гарно проводити час разом. Аристотель зауважує, що і таку дружбу легко почати, але вона не надто міцна, тому що може змінитися те, в чому знаходиш задоволення. Ці дві форми дружби недосконалі. Ідеальною, згідно з його поглядом, є дружба доброчесна.
Довершена ж дружба буває поміж людей чеснотливих і за доброчесністю один одному подібних: адже вони однаково бажають один одному властивого блага остільки, оскільки чеснотливі, а чеснотливі вони самі по собі. А ті, що бажають друзям блага задля них самих, друзі найбільше. Дійсно, вони ставляться так один до одного завдяки їм самим, а не внаслідок привхідних обставин, тому й дружба їхня залишається постійною, доки вони чеснотливі, доброчесність же — це щось постійне[203].
Найкраща дружба — дружба доброчесності між рівними людьми, котрі бажають одне одному добра і захоплюються доброчесністю одне одного. Також цьому типу дружби властива зовсім інша міцність, тому що така дружба корениться в тому, якими людьми є друзі, глибоко в їхньому характері, тому дружба не залежить від мінливості користі чи цілей задоволення. Проте Аристотель уважає, що подібна дружба рідко зустрічається з тієї простої причини, що небагато людей володіє доброчесністю, якої вимагає ця дружба[204]. Такий друг є ніби «другим “я”»[205]. Якщо у тебе є такий друг, ти проводитимеш із ним якомога більше часу, а це також означає, що неможливо мати багато таких друзів, бо дружба з ними вимагає, щоб більшою чи меншою мірою ти присвятив їй своє життя.