Кант описує дружбу як вищу форму взаємної любові[206]. Він коротко розглядає дві нижчі форми дружби: дружбу за потребою і дружбу за вподобанням. Вони доволі збігаються з аристотелівською дружбою задля користі і дружбою задля задоволення, ми не будемо продовжувати це обговорення. Кант розрізняє два види цінної дружби — один з видів на практиці недосяжний, а другого досягти дуже важко. Недосяжна дружба створює єдність між двома людьми за допомогою взаємної любові та поваги[207]. Така дружба на практиці недосяжна з тієї причини, що людина ніколи не може бути впевнена, що зв’язок є взаємним, тож завжди існує загроза потенційного дисбалансу між друзями. Другий тип дружби полягає в цілковитій довірі двох людей, які повинні відкрити одне одному думки, таємниці та почуття[208]. Кант пише, що людина не бажає залишатися «сам на сам зі своїми думками». Водночас ризиковано відкривати комусь те, що думаєш про політичну ситуацію, релігію чи інших людей. Тому особа бажає мати близьку людину, з якою можна говорити без страху бути зрадженою. Тож у цій дружбі довіра є ключовим поняттям[209]. Відвертість — основа існування дружби[210]. Друзі відкриті до думок і почуттів один одного, і вони доброзичливо ставляться один до одного, хоча друг може критикувати іншого, якщо вважає, що той помиляється. Можливість того, що друг тебе виправить, — важлива складова дружби, але найголовнішою є саме змога відкритися. Завжди можна запитати, чому Кант уважає цю дружбу досяжнішою за інші, оскільки у відносинах не можна мати абсолютної певності у взаємності, але Кант не залишає ніякої відповіді. Зрозуміло, можна мати лише кілька хороших друзів, а наявність великої кількості друзів применшуватиме значення окремої дружби[211]. На противагу Аристотелевим поглядам, дружба доброчесності не вимагає кантіанської дружби близькості, коли обов’язково потрібно проводити багато часу разом. За умови взаємної довіри цю дружбу можна підтримувати навіть під час тривалих періодів відсутності. Дружба досить обмежена, коли не так багато справ робите разом, як от ходите на концерти або граєте в теніс. Такі друзі не потребують спільних інтересів. Кантіанська дружба не базується на користі, Кант стверджує, що тягар краще нести самому, ніж перекладати його на друзів[212]. Подібні вчинки можуть підірвати дружбу і погіршити дружбу близькості до дружби користі. Утім, друзі також повинні бути готовими надати один одному всю допомогу, яка може знадобитися[213].
Для Канта дружба є вирішенням самотності, яка слідує з нашої «асоціальної соціальності». В «Антропології» він пише, що замість того, щоб уважати людину стадною твариною, варто розглядати її «самітною твариною, що уникає своїх сусідів»[214]. Та водночас людині властива «одна необхідність: належати до того чи того суспільства»[215]. У цьому важливе нагадування про нашу подвійність, коли нам властивий і потяг до інших людей, і відштовхування від них, щоб бути наодинці з собою:
Під антагонізмом я розумію асоціальну соціальність людини (ungesellige Geselligkeit), тобто бажання людини увійти в суспільство, бажання, яке, однак, пов’язане з характерним опором, що постійно загрожує розділити це суспільство. Схильність до цього, очевидно, криється в людській природі. Людині властиво бути частиною суспільства, оскільки в такому стані вона більше відчуває себе людиною, тобто відчуває розвиток своїх природних здібностей. Проте великою мірою людині також притаманна індивідуалізація (ізоляція), оскільки вона має асоціальну властивість прагнути організувати все сама згідно зі своїм баченням, а далі очікує опору зусібіч, тому що знає, що сама буде схильною опиратися іншим[216].
Кант наголошує на нашій потребі значити щось для інших, показувати, що ми маємо цінність і найвище схвалення[217]. У своїй «асоціальній соціальності» людина відчуває потребу показати іншим, ким вона є, а також свої глибинні думки і почуття[218]. У соціальному стані людина відчуває потребу по-справжньому відкритися комусь, але оскільки це пов’язано з ризиком, вона намагатиметься прив’язатися в дружбі до однієї людини або, в кращому разі, до кількох спеціально обраних людей[219]. Як зауважує Кант в одній із лекцій, без друга людина стає цілком ізольованою[220].
215
Ibid., част. II.E, с. 209. Про це див. далі — Kant: Vorlesungen über Anthropologie, с. 1416.
216
Kant: «Idee zu einer allgemeinen Geschichte in weltbürgerlicher Absicht», s. 20f. Див. також Kant: Metaphysik der Sitten, с. 471f.