Цинік уважає, що любов як така неможлива, що це просто ілюзія, яка слугує певній цілі. Любовний скептик не обов’язково відкидає можливість любові, але для нього над любов’ю завжди нависають сумніви. Любовний скептик — це той, хто не має змоги переконати себе, що його по-справжньому полюбили[240]. Або що хтось колись дійсно може любити іншого, бо дві душі ніколи не здатні по-справжньому зустрітися. У Лукреція про це сказано так:
Хочуть ще глибше тілами з’єднатись, із слиною — слину
Змішують; подих із уст їм в уста йде крізь зціплені зуби.
Та надаремно: нічого ні взяти для себе не можуть,
Ні своїм тілом усім в якесь інше пробитися тіло …
Бо намагаються знов домогтися того, чого прагнуть;
Засобу їм не знайти, що зарадити б міг тій напасті.[241]
В.Б. Єйтс назвав ці рядки найкращим для всіх часів описом сексу і заявив, що «трагедія злягання — у вічній незайманості душі»[242].
Жоден із нас не застрахований від досвіду такого скептицизму — і як той, хто сумнівається, і як той, у кому сумніваються. Скептицизм не обов’язково повинен означати підозру, що нас у той чи той спосіб обдурили або що інша людина нечесна з нами. Він так само може виражатися браком віри в те, що справжня любов узагалі можлива, незважаючи на те що інший має цілком добрі наміри. Скептицизм може виникнути через раптове усвідомлення, що у відносинах ми не одні, а насправді нас двоє. Згадаймо стан Ґабріеля, головного героя оповідання «Мертві» Джеймса Джойса, коли його дружина Ґрета розплакалася, згадавши одну пісню. Ґабріель запитує, чому та плаче, і Ґрета розповідає, що колись, задовго до того, як вони зустрілися, вона любила хлопця, який часто співав цю пісню. Хлопець помер, коли йому було всього 17 років, і помер він через неї. Для Ґабріеля це шок: «Поки його переповнювали спогади про їхнє спільне таємне життя, сповнювали ніжність, радість і бажання, вона у думках порівнювала його з іншим»[243]. Ураз Ґабріелеве сприйняття змінюється від віри, що він був єдиним, до усвідомлення того, що у власних очах він сміхотворний, бо міг думати щось подібне. Ґабріель сумнівається, чи дійсно Ґрета коли-небудь любила його, а не просто терпіла з якогось почуття обов’язку, і підозрює, що вона, можливо, завжди жила з тугою за хлопцем, який помер, і що саме він був її справжньою любов’ю. Подібне очікування — стати для іншого всім, поєднатися в одне ціле без жодного помітного рубця, робить любов неможливою. Перш ніж ви зустрілися, інша людина мала своє життя, яке не може просто безслідно злитися з твоїм, коли ви разом; інший має думки та почуття, в яких ти ніколи не зможеш уповні брати участь. Це треба просто прийняти.
Інші приклади краху ідеї поєднання в одне ціле знаходимо також у Шарля Бодлера і Аґнара Мюкле. Бодлер пише про це у вірші в прозі «Очі бідняків», де оповідач і жінка, які «пообіцяли одне одному, що всі наші думки відтепер будуть спільними, що наші душі відтепер становитимуть одну», сидять у кав’ярні, а перед ними на вулиці стоїть бідний чоловік сорока років із двома дітьми. Оповідача полонили очі бідняків, які випромінювали радість і захоплення, до того ж він відчуває сором за власний достаток порівняно з умовами життя бідняків. Коли він повертається до жінки, щоб знайти в ній відображення власних думок, вона вигукує: «Ці люди на вулиці мені огидні, ці їхні витріщені очі! Ви не могли б попросити господаря прогнати їх?» І оповідач робить висновок, що ніколи не можна по-справжньому пізнати іншу людину[244]. У новелі Аґнара Мюкле «Зірки» один чоловік мусить погубити кошенят і переживає через те страшенні муки. Найбільше його обурюватиме незворушність, майже байдужість, яку демонструє його дружина: «Він приголомшено подивився на свою дружину. Від жаху схопився руками за живіт. Що за істота ця жінка? Що вона за істота? Стільки років — дванадцять? — він уважав її найніжнішою і найтурботливішою людиною в світі, а виявилося, що в неї співчуття не більше, ніж у м’ясника!»[245]. Ця новела, очевидно, продовжує тематику «Пісні про червоний рубін» Мюкле, герой якої Аск Бюрлефут твердить, що «любов є самотнім поняттям». Самотність виникає, коли людина усвідомлює, що той, з ким вона була одним цілим, є інакшим, ніж вона думала, коли цілісність порушується і ви стаєте ніби розділені прірвою.
241
Лукрецій «Про природу речей», книга IV, 1097—1100; 1107—1108. Переклад Андрія Содомори. —
242
Цитовано за Arkins: Builders of my souclass="underline" Greek and Roman themes in Yeats, с. 148.
243
Joyce: A Portrait of the Artist as a Young Man and Dubliners, с. 409. Приклад взято з Milligan: Love, с. 16f.