То було одне з дитячих захоплень, які час від часу охоплювали Френка серед вихору життєвих подій. З Пейшенс Барлоу він тайкома цілувався в затишних куточках, перш ніж знайшов собі іншу. Узимку Пейшенс разом з сусідськими дівчатками вибігала на вулицю пограти в сніжки або ж у довгі зимові вечори засиджувалась на лавочці біля дверей свого будинку. Підстерегти її в ці години і поцілувати було так само легко, як на вечірках нашіптувати їй всілякі милі нісенітниці.
На зміну їй прийшла Дора Фітлер (Френку було тоді шістнадцять років, а їй чотирнадцять). Пізніше, у сімнадцять років, — п’ятнадцятирічна Марджорі Стеффорд — білява пухкенька дівчинка з блакитно-сірими очима, рум’яна і свіжа, як ранкова зоря.
У сімнадцять Френк вирішив кинути школу. Він усього три роки провчився в старших класах, але вже був ситий навчанням по горло. З тринадцяти років усі його помисли були звернені на фінансові оборудки, в тій формі, як ото він спостерігав на Третій вулиці. Час від часу він виконував доручення, які давали йому можливість трохи підробити. Дядько Сенека дозволив йому допомагати вагарю у вантажному порту, де під пильним наглядом урядових інспекторів складалися в державні пакгаузи мішки з цукром. Іноді, при особливо нагальній роботі, він допомагав батькові і отримував за це платню. Френк навіть змовився було з містером Делрімплом щодо підробітку у нього в суботні дні. Але невдовзі після того, як йому стукнуло п’ятнадцять, батько став головним касиром з річним окладом в чотири тисячі доларів, і про роботу за рундуком, звичайно, більше не могло бути й мови.
Якраз саме в цей час до Філадельфії знову приїхав дядько Сенека — ще огрядніший, ще більш владний, і сказав племіннику:
— Ось що, Френку: якщо хочеш взятися до справи, то я тобі для початку запропоную непогану пропозицію. Перший рік ти будеш працювати без платні, але якщо впораєшся, тобі, ймовірно, дадуть преміальні. Чув про фірму «Генрі Вотермен і Ко» на Другій вулиці?
— Я знаю, де міститься їхня контора.
— Так от — вони згодні взяти тебе рахівником. Це маклери, що займаються перепродажем зерна і посередницькими справами. Ти якось казав, що хочеш попрацювати в цій сфері. Коли скінчиться навчальний рік, сходи до містера Вотермена, пошлися на мене, і він, треба гадати, тебе візьме. Розкажи потім, як ви домовилися.
Дядько Сенека тепер був уже одружений — своїми грошима він завоював серце однієї небагатої, але честолюбної жінки з філадельфійських світських кіл. Завдяки цьому шлюбу зв’язки Ковпервудів, на загальну думку, повинні були дуже зміцнитися. Генрі Ковпервуд подумував про те, щоб переїхати в північну частину міста, на Фронт-стрит, звідки відкривався чудовий вид на річку і де вже йшло будівництво красивих особняків. На ті часи — незадовго до Громадянської війни[3] — його чотиритисячний оклад був досить значним. Генрі Ковпервуд, розсудливий і обережний, ніколи не вкладав свої заощадження навіть у найменш ризиковані справи, і завдяки своїй акуратності, обачності і пунктуальності мав, як вважали його товариші по службі, всі підстави в майбутньому розраховувати на пост віце-директора або навіть директора банку, в якому працював.
Пропозицію дядька Сенеки щодо «Вотермена і Ко» Френк вважав для початку цілком годящою. Тому в червні він подався на Другу вулицю, де його привітно зустрів Генрі Вотермен-старший. Крім того, як з’ясувалося, були ще Генрі Вотермен-молодший (двадцятирічний юнак) і якийсь Джордж Вотермен п’ятдесяти років — брат Вотермена-старшого, — довірена особа, що був у курсі всіх угод. На чолі підприємства стояв Генрі Вотермен-старший, п’ятдесяти п’яти років. За потреби, він виїжджав до приміських клієнтів, за ним залишалося останнє слово в питаннях, яких брат не міг вирішити особисто, і він укладав нові угоди, отож його компаньйонам і службовцям залишалося тільки впроваджувати їх у життя. На вигляд флегматичний коротконогий пузатий товстунець, із густою мережею зморшок навколо опуклих очей, і з червоною шиєю, містер Генрі Вотермен-старший на ділі був проникливою, добродушною, поступливою і дотепною людиною. Завдяки вродженому здоровому глузду і привабливій доброзичливості йому вдалося створити міцну процвітаючу справу. Але роки вже давалися взнаки, і тепер він щиро радів би співпраці з сином, якби таке не йшло на шкоду фірмі.
Але про це годі було й мріяти. Син, не настільки демократичний, як батько, позбавлений його меткої кмітливості і працездатності, не відчував нічого, окрім відрази до комерційної діяльності. Справи, полишені на його опікування, безсумнівно, зійшли б нанівець. Батько це бачив, засмучувався і все сподівався, що знайдеться який-небудь молодик, який зацікавиться справою, буде продовжувати її на колишніх засадах і разом з тим не витіснить його сина, — одне слово, людина, готова задовольнятися роллю молодшого компаньйона.
3
Громадянська війна у США (1861—1865) — війна між промисловими північними й рабовласницькими південними штатами; закінчилася перемогою Півночі завдяки участі людей, які боролися за скасування рабства.